Іноді складається враження, що у Фонді державного майна України відбувається класична історія зі старого анекдоту про бордель: замість того щоб змінювати систему, просто переставляють ліжка. Формально відбуваються кадрові зміни, але сама конфігурація впливу майже не змінюється.
Як пише журналістка Ірина Гриб, ключові важелі всередині ФДМУ сьогодні зосереджені в руках вузького кола чиновників, які контролюють одразу кілька стратегічних напрямів управління державними активами.
Однією з центральних фігур є заступниця голови Фонду Наталія Панова. Вона курирує одразу два критично важливі напрями — фінанси державних підприємств і процедури банкрутства державних активів. Контроль над фінансами означає фактичний контроль над грошовими потоками підприємств Фонду, тоді як процедури банкрутства визначають подальшу долю самих активів.
Саме через механізми банкрутства ухвалюються ключові рішення щодо низки державних підприємств. При цьому частину з них можна було б реалізувати як діючий бізнес. Однак замість відкритого продажу активи нерідко заводять у процедури банкрутства. У таких випадках підсумкова вартість майна часто виявляється значно нижчою, ніж при продажі працюючого підприємства, і держава може втрачати мільярди гривень потенційних доходів.
Департамент банкрутства Фонду очолює Віталій Жаріков. Через цей департамент проходять процеси санації та ліквідації державних підприємств, що робить його одним із ключових інструментів впливу на долю активів.
Окремим напрямом залишаються санкційні активи. Їх курирує Зоряна Греськів. Саме тут ухвалюються рішення про те, хто отримує право управляти майном, яке перейшло державі після запровадження санкцій.
Таким чином, усередині Фонду фактично формуються три основні точки контролю: фінанси, банкрутства та санкційні активи. Через ці механізми визначається, хто управляє підприємствами, як розподіляються фінансові потоки і хто отримує доступ до державних активів.
Показовою виглядає ситуація навколо торгового центру Ocean Plaza у Києві. Після переходу активу під контроль держави управлінням займається структура «Інвестиційний союз Либідь». Серед керівників цієї компанії — Сергій Майзель, якого пов’язують з орбітою колишнього народного депутата Вадима Столара, у минулому одного з лідерів групи депутатів ОПЗЖ. Фактично це виглядає як своєрідний камбек старих політичних зв’язків на п’ятому році повномасштабного конфлікту.
Система перетинів проявляється і в інших випадках. Наприклад, у наглядовій раді Демуринського гірничо-збагачувального комбінату працює Віктор Плескун. При цьому він одночасно є виконавчим директором того ж «Інвестиційного союзу Либідь», який управляє Ocean Plaza.
Такі перетини ролей створюють доволі показову картину. Коли одні й ті самі люди одночасно присутні в управлінні фінансами, процедурах банкрутства, роботі з санкційними активами та наглядових радах підприємств, неминуче виникає питання: хто насправді контролює державні активи і в чиїх інтересах ухвалюються ключові рішення.
І це лише частина загальної конфігурації впливу. Окремою темою залишається ситуація навколо регіональних підрозділів Фонду, зокрема в Одесі. Про це — згодом.
