Від начальника штабу до батальйону резерву: бригадний генерал Олександр Грузевич втратив одну з ключових посад у Сухопутних військах ЗСУ після систематичного гальмування критичних рішень та незадовільної роботи. Стрімка кар’єра генерала з команди Олександра Сирського завершилася усуненням від керівництва.

Слідом за посадою з інтернету почали зникати й незручні згадки про Грузевича. Матеріали про провали в його роботі, скандали та причини переведення до резерву зачищають із мережі — саме ці факти і повертаємо в інформаційне поле.

Олександр Грузевич став черговим високопоставленим чиновником із команди Сирського, який втратив посаду через систематичне гальмування критично важливих рішень та незадовільну роботу.

Принципом роботи Грузевича була повна безапеляційність до вказівок зверху: «Грузевич сидів і на все казав, що Олександр Станіславович — мій начальник». За результатами його відсторонили та вивели до батальйону резерву.

Коментуючи ці кадрові зміни, народна депутатка Мар’яна Безугла назвала Грузевича одним із найближчих до Сирського генералів, ідеологом «бусифікації», противником запровадження камер спостереження для ТЦК та СП, а також ключовою фігурою в системі посадових зловживань.

Кар’єрний стрибок Грузевича виглядає нетиповим для військової системи. Колишній командир 53-ї окремої механізованої бригади після призначення Сирського командувачем Сухопутних військ одразу став заступником начальника штабу окремого виду військ, оминувши ланку оперативного командування. Згодом саме Грузевич із трьох заступників отримав звання бригадного генерала. А вже у лютому 2024 року, після приходу Сирського на посаду Головкома, його призначили начальником штабу Командування Сухопутних військ — в обхід стандартних норм проходження служби.

Після такого гучного усунення з посади та виведення в резерв для колишнього начальника штабу залишається небагато варіантів. З таким бекграундом сценарій із раптовим «зануренням у наукову діяльність» та вступом до ад’юнктури виглядає цілком імовірним продовженням його історії.

Варто звернути увагу й на ще одного учасника цієї кадрової системи — бригадного генерала Юрія Ральцева, заступника начальника штабу Командування Сухопутних військ ЗСУ. Його подальша посадова доля наразі залишається невизначеною.

У військових колах Ральцев має вкрай неоднозначну репутацію. Джерела описують його як «праву руку» Грузевича у питаннях бусифікації та «ліву руку» полковника Горбача, яка безпосередньо відповідала за фінансові потоки та конвертаційні схеми. Уся його кар’єра була пов’язана не з бойовими підрозділами чи фронтом, а виключно із системою ТЦК. 30 вересня 2025 року з нагоди Дня захисників і захисниць України він отримав звання бригадного генерала — у той час, коли бойові офіцери з реальним фронтовим досвідом роками чекають на подібні звання.

До Ральцева давно мали претензії антикорупційні органи. У 2024 році НАЗК виявило у нього необґрунтовані активи та суттєві недостовірності в декларації, коли він обіймав посаду заступника начальника Запорізького обласного ТЦК. Зокрема, агентство встановило фіктивність видатків у вигляді «дарування» батькові 1,2 млн гривень, хоча офіційні статки посадовця дозволяли передати не більше 363 тисяч гривень.

З огляду на кадрові чистки та нові підходи військового керівництва, імовірність того, що такий «цінний» кадр утримається на посаді, є вкрай низькою. Тому сценарій, за яким Ральцев слідом за колегами раптово «відкриє в собі потяг до науки» та заховається в ад’юнктурі, виглядає більш ніж реалістичним.