Уродженець Одеси Володимир Ілліч Галантернік (“Лампочка”), який наразі переховується від НАБУ за кордоном, за період своєї діяльності в місті реалізував ряд корупційних схем, через які бюджет громади втратив сотні мільйонів гривень, а такі підприємства, як ЧМП, опинилися на межі існування. 

Про це повідомляють журналісти.

Магазин «Лампочка» в 2001-му на Госпітальній вже приносить непогані гроші. Але це — копійки. Справжні гроші рухаються в іншому світі — у портах, пароплавстві, в актах передачі майна, у санації, у «фіктивних кредиторах». У той рік “Лампочка” отримує від очільника Господарського суду Одещини Валентина Продаєвича посаду арбітражного керуючого ДСК ЧМП. Він вивчає механізм зсередини: як переоцінюють майно, як «списують» борги, як передають будівлі за одну гривню.

У картці судових справ досі є запис. «Арбітражний керуючий ДСК ЧМП — Володимир Галантернік». Той самий, у кого потім буде Bryanston Square за 30 млн фунтів. Той самий, кого будуть називати «неофіційним господарем Одеси». У 2001-му він — арбітражний керуючий пароплавства зі 240-річною історією. З фондом на дві іномарки і без досвіду керування будь-чим складнішим за магазин «Лампочка» на Госпітальній.

Як він туди потрапив? Через Валентина Олександровича Продаєвича — голову Господарського суду Одеської області з 15 липня 2002 до жовтня 2011-го). Одеська преса писала: «Більш корумпованого судді не знали ні Одеса, ні вся Україна». Свій пост, за чутками, купив за 15 млн доларів. І окупив з лишком. “Лампочка” не був арбітражним керуючим за досвідом. Він втерся в довіру до Продаєвича. Приніс подарунки. Прикинувся хлопчиком з магазину, який просто хоче трохи заробити. Розказав історію про батьківський магазин, про голодний СРСР, про те, як він з дитинства мріяв бути корисним. Продаєвич повірив. Продаєвич допоміг. Продаєвич не раз його рятував. Про головне врятування — окремий пост.

“Лампочка” отримав право розпоряджатися майном пароплавства: дозволяти лізинги, оренди, розпродажі, обміни. Ось як писала преса: «близькі стосунки з Продаєвичем перетворили цей процес на конвеєр, швидкість якого гальмували тільки апеляції руйнованих працівників пароплавства і протести небайдужих українців».

Схема була проста і елегантна. Вилучення майна за борги. Ті самі, що пізніше застосує до 23-х центральних будинків Одеси Смоляр. Ті самі, що застосує до Люстдорфської, 55 Дімарський. Ті самі, що застосує до Ланжерона «Стенфорд-Інвест». Але вперше — саме на ЧМП, у 2001-му, під керівництвом “Лампочки”.

До ЧМП у 2005-му  надходить план санації. Президент ЧМП Євген Кожевін заявляє: у пароплавства залишилося два судна, борги — 54 млн грн, активи оцінюються у 250–270 млн грн. Пропонує погасити борги продажем нерухомості . Дозвіл на розпродаж — від Господарського суду. Голова суду — Продаєвич. Радник Кожевіна на цьому етапі — “Лампочка”.

І тут він бачить проблему. Прибуток є. Але його треба десь тримати. Готівка на балконі — це для голодних 90-х. Для 2000-х потрібна інфраструктура: рахунки, які не заморозять, кредитні лінії, які можна прокрутити, шлюзи для виведення на офшор. Йому потрібен власний банк.

У портовій Одесі з’являється АТ «СоцКомБанк». Головний офіс — вулиця Грецька, 5. Голова наглядової ради — Володимир Галантернік. Одеські оглядачі писали прямо: «Схема почала давати такий хороший прибуток, що вже у 2003 році Галантернік стає співзасновником “СоцКомБанку”».  Тобто банк — це не окремий бізнес. Це надбудова над дерибаном ЧМП. Гроші, які приходять з пароплавства через ТОВ «Галерея Девелопмент», ТОВ «Індокитай», ТОВ «Транс Ойл Логістик» — куди вони йдуть? На рахунки в “СоцКомБанку”.

Кредити «на розвиток», яких ніхто не повертає, — під заставу об’єктів ЧМП, вилучених через Шнякіна. Емісія векселів, яких ніхто не бачив. Схема замкнена: одна рука виводить майно, друга — тримає його на своєму балансі.

Серед засновників “СоцКомБанку” — голландська компанія Hertensteegh B.V. Голландська структура як засновник одеського банку — це не звичайно. Це шлюз. Це коли у 2008-му, коли Шнякін почне розпродавати рештки ЧМП, майно піде через ту саму Hertensteegh B.V., яка є одним із  засновників “СоцКомБанку” Галантерніка. Тобто засновник банку одночасно є покупцем майна пароплавства. Прямий місток. Німфа з Дельфіна — те саме сховище. Той самий трюк, що потім побачимо у Bryanston Square (Kobalten), Кіпрі, британських SPV. Школа — 2003-го.

Нова схема реалізується у 2003–2005-му, коли Галантернік створює будівельну компанію «Прогрес-Строй» — щоб перебудовувати захоплену через ЧМП і мерію нерухомість. Це третій пелюсток. Банк — щоб зберігати. Будкомпанія — щоб освоювати. Пароплавство — щоб постачати матеріал.

Шнякін в грудні 2008-го  під керівництвом Продаєвича передає ТОВ «Галерея Девелопмент» «Межрейсову базу моряків» на С. Варламова, 30 — балансовою вартістю 347 млн гривень. Ланцюжок далі: «Галерея Девелопмент» бере кредит у СоцКомБанку під заставу цієї бази. Кредит не повертає. Банк списує його як «неповернений». Майно — на балансі банку. Далі майно продається через Hertensteegh B.V. — той самий засновник “СоцКомБанку” — за офшорну ціну. Гроші виходять з України. Об’єкт залишається в Одесі. Ані податків, ані слідів.

Одеська преса так і писала: «Нікого не збентежив той факт, що Шнякін почав знову розпродавати майно ЧМП, роблячи це через компанію Hertensteegh B.V., яка є одним із засновників “СоцКомБанку” Володимира Галантерніка».  Це і є аферист на довірі. Не з базару. З банківської ліцензії.  А вже в 2011-му році банк банкротять. Вкладники — приватні особи, малі підприємці, компанії, які тримали розрахункові рахунки — залишаються без нічого.Активи виведені, засновники сховані за Hertensteegh B.V., яка теж вже перереєстрована.  Гроші повертає не власник, а ФГВФО.

Галантернік також доклав зусиль до схеми з нелегальної приватизації міського майна.  14 квітня 2010 — та сама сесія, де Смоляр «обмінював» 23 будівлі центру Одеси через ТОВ «АРТ». 19 серпня 2008 — Господарський суд Одеської області під головуванням Продаєвича призначив керуючим санацією ЧМП Валерія Шнякіна. І тут пресу треба цитувати дослівно: «він повністю контролюється Головою Одеського господарського суду Продаєвичем В.В.».

Лампочка тимчасово зник з формальних посад. Але з тіні керував схемою через Шнякіна і Продаєвича. 8 грудня 2008 — Шнякін без відкритих торгів, за вказівками Продаєвича і нардепа Олександра Дубового («Батьківщина», рейдер, зараз обвинувачений у справі НАБУ по «Краяну»), уклав договори з 7 фіктивними ТОВ, пов’язаними з “Укрсоцбанком”:

• ТОВ «Індокитай»
• ТОВ «Трансстрой-СУ 5»
• ТОВ «Трансстрой-авто»
• ТОВ «Укрздравниця»
• ТОВ «Галерея Девелопмент»
• ЧП «Мединфарм»
• ТОВ «Транс Ойл Логістик»

За договорами, ці компанії нібито прийняли на себе борги ЧМП на суму 30,37 млн грн. За це отримали право власності на об’єкти нерухомого майна ЧМП в Одесі і області. Ключовий об’єкт — «Межрейсова база моряків» Варламова, 30, яка перейшла до ТОВ «Галерея Девелопмент». Балансова вартість — 347 млн грн.  Разом взяли зобов’язань на 30,3 млн гривень. Присвоїли майна ЧМП загальною вартістю 395,3 млн гривень.

Розпродаж пароплавства був цікавою схемою. Далі — треба було винести це на центр Одеси.  І тут з’являється Ігор Смоляр — тодішній перший заступник міського голови Едуарда Гурвіца. Той, хто у 2010-му підпише схему обміну 23 центральних будинків Одеси через ТОВ «АРТ» на 45 квартир по Пантелеймонівській, 88. Той, хто через 15 років буде обвинуваченим САП поряд із Трухановим у КП № 42017000000001097 — тому самому, куди тепер вкладено все, що ми знаємо про “Лампочку”.

РАЦС на Ленінградській. У 2007-му Смоляр підписав розпорядження про «обмін» приміщення загсу на квартиру. Знято статус пам’ятки. У 2010-му Господарський суд Одеської області (голова — Продаєвич) визнав угоду незаконною. Але майно залишив у нового власника. Це і є почерк: суд визнає, майно залишається.

Будинки у центрі Одеси. 14 квітня 2010 на сесії Смоляр протискає рішення про обмін комунальної власності — 23 будівель у центрі, зокрема на Дерибасівській, Катерининській, Пушкінській, Пантелеймонівській — з ТОВ «АРТ» (учасник — Аркадій Трахтенберг), яке дає взамін 45 квартир по Пантелеймонівській, 88 і невелику ділянку. Оцінка «АРТ» — 37,8 млн грн. Ринкова — понад 70 млн грн. Різниця — половина реальної вартості — виведена з бюджету міста Одеси в один день. І це саме той механізм, що “Лампочка” обкатав на ЧМП: «оцінка», «обмін», «передача».

Хто консультував Смоляра? Хто підказував схему? Хто керував переоцінкою? Питання, на яке одеська преса до сьогодні не має суддівської відповіді, але всі знають ім’я. У 2010-му офіс “Лампочки” на Госпітальній переїздить на Приморський. Радники з’являються у мерії. Продаєвич — той самий. Дубовий — той самий. Смоляр підписує.

І у 2017-му Господарський суд Одеської області визнає всі 23 будинки повернутими в комунальну власність — «АРТ» повертає 70 млн грн. Але до цього моменту приміщення вже перепродані, здані в оренду, іпотечовані. Половина з них — під контролем структур,  споріднених з “Лампочкою”. Це та сама формула: суд каже «неправомірно», активи залишаються.

КП № 42017000000001097. Смоляр — обвинувачений САП разом з Трухановим у справі про заволодіння землею на 689 млн грн. Розслідування завершено. 16 підозрюваних. ВАКС 19 вересня 2025 дозволив заочне провадження проти Галантерника і Труханова. Тобто справа йде без них — тому що вони не в Україні.

Смоляр — тут. У Одесі. Обвинувачений. Ходить у суд. “Лампочка” — у Лондоні, п’є еспресо у Mayfair. Смоляр підписував рішення. “Лампочка” їх писав. Смоляр отримає термін. “Лампочка” отримає вечерю в Colbert. Знову. І знову.

Пароплавство 2001-го дало “Лампочці” чотири інструменти:

• фіктивний борг як зачіпку;

• «дружній» суд, який штампує рішення;

• ланцюг ТОВ як прошарок;

• голландський або кіпрський шлюз як фінал.

Кого “Лампочка” кинув після 2010-го? Смоляра. Труханова. Гурвіца. Дубового. Усіх. Коли у 2019-му НАБУ прийшло з обшуком на Чкаловський пляж (резиденція, куплена у Хмельницького у 2017-му), “Лампочка” вилетів до Лондона того ж дня. Охорона не встигла зачинити ворота. Друзі не встигли попередити. Учасники схем не встигли перекласти на когось.

Він утік як щур. І з тих пір постить пальми Маямі, куріння сигар на Кіпрі, обіди у Reformo Vienna — а рахує їх з московських рублів, що прийшли на “Гепард-плюс” у 2009-му, з яким у нього тепер прямий зв’язок через Жученка.

Інша схема – з КП «Міжнародний аеропорт Одеса», який у 2008-му вирішили «модернізувати». Міська радав 2009-му оголошує переможця конкурсу на реконструкцію. З 10 учасників (нібито) перемагає компанія «Гепард плюс». Ніхто у місті про неї не чув. У пресу швидко потрапляє інформація: статутний фонд фірми — 45 тис. гривень (5,7 тис. доларів). За умовами конкурсу, «Гепард-плюс» зобов’язується інвестувати в реконструкцію 250 млн доларів.

Одеський журналіст Мілена Плюшка робить запит на кінцевого власника. Голова конкурсної комісії Микола Андрієнко у відповіді пресі уточнює: «засновником цієї компанії через “Ти Ес Транс Сайбериа Ко. Лімітед” є компанія “Новапорт”, що входить у AEON Corp. російського підприємця Романа Троценка».

Роман Троценко. Москва. Ямал. АЕОН Корп. Аеропорти Толмачево (Новосибірськ), Баландіно (Челябінськ), Владивосток, Барнаул. Тобто російський авіахолдинг з московськими рублями отримує в управління — тільки в управління, а фактично в оренду на 49 років — стратегічний одеський аеропорт. У серпні 2008-го. За рік до російсько-грузинської війни. За п’ять років до окупації Криму.

Хто це організував? На папері — Одеська міськрада. Мер — Едуард Гурвіц. Заступник — Микола Ільченко (той самий, хто визнає на сесії, що статутний фонд «Одеса Аеропорт Девелопмент» — 1 тис. гривень, і засновник цієї фірми — британська Odessa Airport Development ltd з фондом у 1 млн фунтів стерлінгів). Радник — той, хто у мерії тримає таємний офіс і не має жодної офіційної посади. Володимир Ілліч Галантернік.  У 2010-му Гурвіц програє вибори. Прийде Труханов. І з ним — “Лампочка”. Але російська структура над аеропортом залишиться.

12 червня 2009. Провал і рекогносцирування

Через рік — 12 червня 2009-го — Одеса відмовляється підписувати інвестиційний договір з «Гепардом-плюс». Офіційна причина: «компанія не в повному обсязі підтвердила свої фінансові зобов’язання». Реальна причина: Одеса не отримала матчі Євро-2012, Троценко знизив пропозицію з до 100 млн доларів, і вся схема втратила сенс.

Але за рік — з серпня 2008 по червень 2009 — російський холдинг встиг зробити рекогносцирування. Плани терміналу. Плани перону. Плани посадочної смуги. Плани підземних комунікацій. Плани під’їзних доріг. Плани території у 571 га — з військовими об’єктами поруч. Все це вже в архівах АЕОН Корп. у Москві. Використали, як завжди, у 2022-му. Одеський аеропорт — один з перших об’єктів, які РФ ударила ракетами і дронами. Ласкаво просимо у «мирну співпрацю».

Ще у 2011-му Одеса намагалася вдруге — через ТОВ «Одеса Аеропорт Девелопмент» з британським засновником. Той же трюк. Той же результат. У 2014-му концесія знову не відбулася. І тільки Лампочка залишився. Через людей у мерії. Через прокурорів. Через “Прогрес-Строй”, який у 2019-му отримає підряд на новий термінал вже за Труханова.

Прокурор Одеської області Олег Жученко — той, хто у 2015-му приступив до посади, у 2016-му отримав від забудовника квартиру в Одесі як хабар — і заплющив очі на все, що робила «організована злочинна група Володимира Галантерника і Геннадія Труханова».

2 вересня 2024. САП направила до суду обвинувальний акт стосовно Жученка за трьома статтями: зловживання службовим становищем, одержання хабаря— квартири в Одесі, використання свідомо підробленого документа.

Формулювання САП: «Перебуваючи на посаді прокурора Одеської області, Олег Жученко, зловживаючи своїм службовим становищем, діючи за попередньою змовою з мером Одеси, його заступником, колишнім керівником департаменту комунальної власності Одеської міськради, його заступником…» — і далі перелік всіх, хто вже тримає на балансі активи одеської громади.

Жученка судять окремо. Виділили в окреме провадження. Тому що у справі про 689 млн грн збитків одеській громаді — 11 обвинувачених, серед них Труханов, Галантернік (у розшуку), Бриндак, Шкрябай, Спектор (помер), Радіонов. А Жученко — окремо. Не хочеться йому сидіти поруч з тими, кого він мав саджати.

У роки перебування на посаді Жученко отримував від “Лампочки” 200 тис. доларів на місяць — за «дах» і закриття справ. Це не документ, це версія, про яку писала одеська преса. Але квартира — документ. І САП її довела.

Три роки — з 2017-го до 2020-го — НАБУ і САП збирали докази по «злочинній організації Галантерніка-Труханова». 3 листопада 2021 — “Лампочка” оголошений у розшук. 6 грудня 2024 справу направлено до суду. 19 вересня 2025 — ВАКС дозволив заочний розгляд.

Обличчя цієї злочинної організації — Труханов. Гроші — “Лампочка”. Прокурорський дах — Жученко. Але коли по них прийшли, “Лампочка” вилетів до Лондона, Труханов залишився в мерії, Жученко — у Києві на посаді радника міністра. Кожен рятувався сам. Кожен кидав кожного. Це і є школа “Лампочки”.

Кого кинув “Лампочка” з цієї сцени

• Гурвіца — коли той програв вибори 2010-го. Не подзвонив. Не допоміг з юристами. Просто перекладав папери на нового мера.
• Троценка і “Новапорт” — коли конкурс скасували. Не повернув авансу за консультації. Не пояснив, чому «раптом» одеська міськрада відмовилася.
• “Гепард-плюс” — залишив на балансі як «сплячу компанію» до 2015-го. Потім її ліквідували без сліду.
• Жученка — коли САП підписала підозру. Не оплатив дорогого адвоката. Не переклав активи на нього для «страховки». Просто дозволив пресі писати про «$200 тисяч» — щоб слідство копало по цьому, а не по інших рахунках.
• Труханова — коли ВАКС дозволив заочний розгляд. Не приїхав дати покази. Не написав відкритого листа. Пише через соцмережі про «пальми Маямі» і «еспресо у Colbert» — а Труханов у мерії дає інтерв’ю про «навіть не знайомого».

Кожен, кого “Лампочка” втягнув у свою аферу, залишився сам. З борговою нотою, з підозрою, з підпискою про невиїзд, або з квартирою від забудовника як єдиним залишком «дружби». Він не кидає активи. Він кидає людей. Активи він виводить заздалегідь.

“Гепард-плюс” у 2009-му була тренуванням. Тренуванням у роботі з російським холдингом. У фінансових гарантіях, які не гарантують. У документах, які втрачаються між кабінетами мера і прокурора. У технологіях виведення стратегічного об’єкта на офшор через прокладку в Одесі. За 10 років ця сама технологія відпрацьована на землі, портах, готелях, ринках, торгових центрах. За 15 років — обвинувальний акт. За 17 років — заочний розгляд у ВАКС. За 18 років — “Лампочка” сидить у Лондоні і рахує акції у Bryanston Square 15. 

Ми з вами пройшли Одесу, Школьний, Лондон, Відень, Хайфу, Маямі, Кіпр, Курочку і Курочка Forbes. Побачили нерухомість, дітей, дружин, партнерів, друзів. Тепер настав час людей, які тримали шатро зсередини. Це не олігархи. Не бенефіціари. Це — прокурори, судді, депутати, арбітражні керуючі, забудовники, фронт-фірми. Кадрова шафа Володимира Ілліча Галантерніка.

Він не робив жодної схеми сам. Він знаходив людину з посвідченням — прокурора, суддю, заступника мера, арбітражного керуючого — і давав їй посвідчення до окремого кабінету у ресторані. Той, хто в цей кабінет заходив, ставав частиною машини. Той, хто виходив, — виходив уже з чужою квартирою, з чужим будинком, з чужим пароплавством. А потім, коли по цю людину приходило НАБУ, Галантернік зникав. Іноді — до Лондона. Іноді — до Хайфи. Іноді — просто до сусіднього кабінету. Він завжди зникав. Він ніколи не оплачував адвокатів.

Ключові фігури

• Валентин Продаєвич — ексголова Господарського суду Одеської області, головний по банкрутству Чорноморського морського пароплавства (ЧМП). “Лампочка” втерся в довіру до Продаєвича як комерсант-аферист на довірі. Продаєвич багато йому допоміг і не раз його рятував. Разом з нардепом Дубовим і оточенням “Лампочки” «прокрутили схему» на майно ЧМП вартістю понад 400 млн грн.
• Едуард Смоляр — екскерівник представництва по управлінню комунальною власністю Одеси, соратник Гурвіца. Через ТОВ «АРТ» (пов’язане з “СоцКомБанком”, тобто з колом Галантерніка) «обміняв» 23 будівлі в історичному центрі — включно з центральним РАЦС на Рішельєвській — на бомжатник на Станкобудівній. Збиток міста — 37,1 млн грн. Втік до Ізраїлю у 2011-му, у міжнародному розшуку.
• «Гепард-плюс» — охоронна контора, яка у 2009-му виграло конкурс на реконструкцію Одеського міжнародного аеропорту з обіцянкою 250 млн доларів інвестицій. Кінцевий власник — російський холдинг «Новапорт» Романа Троценка. Не пройшло. Але школа заведення російських грошей під «одеською» вивіскою була пройдена.
• Олег Жученко — експрокурор Одеської області. Заносили щомісяця по 200 тис. доларів. Викликали до окремого кабінету ресторану Babel Fish — паралельний виконком. Отримав квартиру 150 м² у ЖК «Бельетаж» від «Будови» через Галантерніка. Обвинувальний акт САП скеровано до суду у 2024-му.
• Олег Бриндак— ексзаступник міського голови Одеси, голова земельної комісії. У переліку підозрюваних НАБУ з у КП № 42017000000001097. В 2026-му ВАКС поновив слухання його обвинувального акту у контурі справи Кауфмана і Боруховича (Грановського), які вже пішли на угоду зі слідством. Пішов на угоду — як багато інших фігурантів справ Володимира Ілліча. Є обвинуваченим в інших справах НАБУ.

Галантернік і «Будова» — окрема оперетта. Люстдорфська дорога, 55 поділена навпіл: «Стикон» дав прокуратурі області 14 квартир, «Будова» мала дати 7 — а дала одну, і та особисто Жученку.

Всіх фігурантів об’єднує одна деталь — Галантернік не заплатив за жодного з них.

Продаєвич — сидів у судах, поки Галантернік ходив по Лондону. Смоляр — сидів у Ізраїлі під розшуком, поки Володимир Ілліч приймав громадянство у сусідньому місті.

Бриндак — у ВАКС, поки Володимир Ілліч у Park Hyatt читає новини. Жученко — тримається сам, тому що знає: якщо здасть, то Галантернік уже вилетить з Відня до Лондона, а він залишиться з обвинувальним актом і одним адвокатом, якого треба оплачувати з власної кишені.

Після першого обшуку НАБУ в резиденції на Чкаловському пляжі — у тому самому особняку, купленому у Василя Хмельницького у 2017-му, — Галантернік утік до Лондона. Його охорона не встигла втримати детективів. Документи потрапили в руки НАБУ. А ті, хто залишився, — залишилися. Без гонорарів адвокатам. Без телефонного дзвінка. Без слова