Верховний Суд остаточно підтвердив рішення про стягнення з засновника інвестиційної компанії Inzhur, колишнього нардепа Андрія Журжія, понад 2,7 млн гривень процентів за договором позики.
Компанія Журжія відома масштабними угодами на ринку нерухомості — зокрема, Inzhur придбає ТРЦ за 36 млн доларів, тоді як сам засновник фонду виявився боржником у приватній справі, що тривала понад два роки.
Згідно з матеріалами справи, 18 серпня 2022 року сторони уклали договір позики. За його умовами Андрій Журжій отримав від Валерія Георгійовича Кулика 20,37 млн гривень, що на момент підписання дорівнювало 500 тис. доларів. Повернути кошти боржник мав до 28 лютого 2023 року.
Позикодавець стверджував, що у визначений договором термін кошти повернуто не було. Спочатку він надіслав боржнику вимогу від 1 березня 2023 року, а після відмови — претензію від 31 березня. Фактично суму позики боржник повернув лише 20 липня 2023 року, проте без сплати будь-яких процентів за користування коштами.
Позивач наполягав, що договір не містив умови про його безпроцентність, а тому вимагав нарахувати проценти за період з 19 серпня 2022 року до 28 лютого 2023 року за ставкою НБУ 25% річних. Сума вимоги склала 2,7 млн гривень.
Як суди тричі переглядали справу
Солом’янський райсуд 28 листопада 2024 року відмовив у позові, пославшись на норму Цивільного кодексу, яка звільняє боржників від сплати процентів у період дії воєнного стану. Тим самим рішенням суд додатково стягнув із позивача на користь відповідача 40 тис. гривень судових витрат на адвоката.
Проте Київський апеляційний суд 13 травня 2025 року скасував це рішення та задовольнив позов повністю. Апеляційна інстанція вказала, що норма про звільнення від відповідальності за прострочення стосується неустойки та пені, а не процентів за правомірне користування позикою, які регулюються окремою статтею ЦК. Суд стягнув з боржника на користь позикодавця 2,7 млн гривень процентів.
Представник боржника оскаржив постанову апеляційного суду в касаційному порядку, наполягаючи, що позика фактично надавалася в доларах, а тому норми про нарахування процентів у гривні застосовувати не можна. Захист навіть просив передати справу на розгляд об’єднаної палати ВС для перегляду попередньої практики.
Колегія суддів Касаційного цивільного суду відхилила всі доводи захисту й відмовила у передачі справи на розгляд об’єднаної палати. Верховний Суд визнав, що умови договору не містили прямої вказівки на його безоплатність, а тому позикодавець мав право на отримання процентів.
Чому позиція боржника не спрацювала
Ключовим аргументом стало те, що, попри прив’язку суми до курсу долара, договір прямо визначав видачу і повернення коштів саме у гривні готівкою. Це відрізняло справу від прецедентів, на які посилався захист боржника, де валютою кредитування справді були долари, а не гривня з доларовим еквівалентом.
Суд також нагадав про презумпцію відплатності договору позики: якщо в тексті прямо не зазначено, що позика безпроцентна, кредитор має право вимагати проценти на рівні облікової ставки НБУ. Це правило діє незалежно від того, чи прописані проценти в самому договорі детально.
