Історія Володимира Литвина – це класичний сюжет української політики новітніх часів: стрімкий злет ноунейма, який раптово перетворюється на підприємця, що отримує державний контракт на десятки мільйонів, наслідком чого стає гучний корупційний скандал. Після того як скандал стих, цей бізнесмен знову зникає з радарів, а гучна справа тихо тоне в судах та кулуарних домовленостях.
Саме Володимир Литвин став тією людиною, яку слідство назвало одним із ключових учасників так званої «справи рюкзаків Авакова» – історії, що на роки стала символом кумівства та недоторканності політичних еліт.
Його ім’я напряму пов’язували з Олександром Аваковим, сином тодішнього міністра внутрішніх справ Арсена Авакова та його найближчим оточенням. Але якщо для більшості фігурантів ця справа стала простою репутаційною плямою, то для Литвина – ще й своєрідним «квитком» у специфічний клуб людей, які пережили гучне антикорупційне розслідування майже без серйозних наслідків.
Забігаючи наперед, варто зазначити – історія Володимира Литвина не закінчилася разом з історією про рюкзаки. Однак про це пізніше, а поки що почнемо з початку.
«Рюкзаки Авакова»
Суть справи була доволі простою. У 2014 році, на тлі війни та хаосу перших місяців після Майдану, МВС проводило закупівлі спорядження для Нацгвардії. Одним із тендерів стала закупівля тактичних рюкзаків. Саме тут, за версією НАБУ, і виникла схема.
Слідство стверджувало, що рюкзаки закуповувалися за завищеними цінами, а сама продукція не відповідала заявленим характеристикам. У центрі історії опинилися троє: Олександр Аваков, колишній заступник міністра МВС Сергій Чеботар та Володимир Литвин.
Особливий резонанс справі надали злиті у відкритий доступ відеозаписи, де люди, «схожі на Олександра Авакова та Володимира Литвина», обговорювали деталі контракту та цін. Саме після публікації цих записів історія вибухнула в медіапросторі. Окремий пласт матеріалів зібрали журналісти проєкту «Схеми», чий фільм про оборудку викликав шквал обурення стосовно Авакова та Литвина.
НАБУ оцінювало збитки державі приблизно у 14 мільйонів гривень. За версією слідства, частину тендерної документації писали під потрібних виконавців, а самі рюкзаки були дешевшими та гіршими за офіційно закуплені. Курс долара тоді становив близько 14 гривень, тобто йдеться про повноцінний мільйон доларів. Звісно, на фоні нинішніх скандалів з бюджетними грошима, де вже йдеться про мільярди, це видається дрібницею. Але тоді пам’ять про Майдан, який зніс корумповану владу Януковича, була ще свіжою, тому обурення суспільства влада приймала всерйоз.
Втім, Майдан Майданом, обурення обуренням, але справа з рюкзаками розвивалася цілком класично. Її досить довго затягували, і лише у 2018 році Володимир Литвин уклав угоду зі слідством: він визнав провину та погодився компенсувати збитки державі. Зрештою Литвин перерахував до бюджету 5,2 мільйона гривень – 4,8 млн збитків і ще близько 400 тисяч за експертизи. Натомість він отримав умовний термін. Чому сума заявлених збитків та відшкодування різнилися майже втричі – ніхто так і не пояснив.
А от щодо Олександра Авакова та Сергія Чеботаря ситуація склалася інакше. Провадження проти них фактично розвалилося. САП заявляла про відсутність юридичних механізмів для поновлення справи після закриття окремих епізодів. Втім, це нікого особливо не здивувало, оскільки від самого початку було зрозуміло, що політичні зв’язки в Україні сильніші за будь-які плівки чи підозри, а віддуватися за всіх буде стрілочник, яким і став Володимир Литвин.
Так і сталося: Литвин став своєрідним громовідводом для родини Авакових. Саме він визнав провину, компенсував збитки та формально закрив питання щодо матеріальної частини справи. Медіа прямо називали його «подільником сина Авакова», який узяв на себе роль єдиного реально покараного учасника схеми.
При цьому навіть після скандалу Литвин не зник із державних закупівель. Те ж саме НАБУ, яке розслідувало справу щодо рюкзаків, у 2017 році купило у Володимира Литвина сорочки на суму у 339,2 тисячі гривень. Це відбувалося уже тоді, коли «справа рюкзаків» готувалася до передачі в суд. Що це було – невідомо, але за сорочки ні до НАБУ, ні до Литвина претензій ніхто так і не висунув.
Цей епізод багато хто сприйняв як демонстрацію сюрреалістичної української реальності: людина може бути обвинуваченою у гучній корупційній справі – і паралельно отримувати нові державні контракти.
Після рюкзаків Володимир Литвин намагався вести значно менш публічний спосіб життя. У медіа він уже не з’являвся, однак повністю з політико-бізнесового середовища не випав. Його ім’я періодично спливало у контексті бізнесів, пов’язаних із силовими структурами та держзакупівлями. Частина журналістів-розслідувачів вказувала: попри токсичний шлейф справи, люди з орбіти Авакова продовжували зберігати вплив у низці секторів – від охоронного бізнесу до постачань для держструктур.
Сам же Литвин публічно ніяк не коментував ці історії. На відміну від багатьох інших фігурантів українських корупційних кейсів, він обрав тактику максимальної непомітності. Без гучних інтерв’ю, політичних амбіцій чи публічних конфліктів. Але саме така тиша часто є головною ознакою виживання у старій українській системі: не світитися, не сперечатися з колишніми союзниками та залишатися корисним.
Де зараз Арсен Аваков і його син
Після відставки з посади міністра у 2021 році Арсен Аваков формально відійшов від великої політики. Втім, його вплив повністю нікуди не зник: Аваков досі залишається однією з найвідоміших і найвпливовіших фігур епохи після Майдану. Після початку повномасштабної війни він періодично з’являється в медіа, коментує безпекові питання та підтримує контакти з частиною старих силових і політичних еліт. Його син Олександр Аваков після історії з рюкзаками відійшов від публічності. На відміну від багатьох дітей політиків, він не пішов у відкриту політичну кар’єру, уникає великої медійності та майже не дає інтерв’ю.
Втім, у політичних колах досі вважають, що мережа контактів, вибудувана Аваковим за роки контролю над МВС, частково збереглася і після його відходу з посади. Особливо – серед окремих представників правоохоронної системи та регіональних еліт. Одна з головних особливостей української політики – здатність старих еліт домовлятися з новими. І кейс Авакова тут класичний.
Попри те що партія «Слуга народу» прийшла до влади під гаслами «нових облич», Аваков зберіг посаду міністра ще майже два роки після перемоги Володимира Зеленського. Для багатьох це стало доказом: нова влада потребувала його впливу та контролю над силовою вертикаллю. Саме в цей період почали говорити про ситуативні союзи між частиною «слуг» та старими групами впливу. Авакову приписували неформальні контакти з окремими депутатами монобільшості та людьми з Офісу президента. І, скоріш за все, це відповідає дійсності. Що підтверджує подальша доля Литвина.
Володимир Литвин і «Труха»
Бізнес Володимира Литвина – ТОВ «Інтернет Технології „Турбогруп“» (код 36989645), яким він володіє на паях з громадянкою Манжос Вікторією Володимирівною, наразі перебуває у стадії ліквідації. Так само ліквідований і ФОП Литвин Володимир Якович, який засвітився у поставках для НАБУ вже в розпал «рюкзачного скандалу».
Що стосується ТОВ «Турбосео», в якості директора якого Володимир Литвин фігурував у «справі рюкзаків», то ця компанія продовжує працювати, але сам Литвин у ній в будь-якій якості не згадується. До того ж там вже кілька разів змінилися бенефіціари.
З відкритих джерел видно, що у Володимира Литвина був активний Facebook-акаунт, який активно використовувався приблизно у 2014–2018 роках. Саме фото з його Facebook неодноразово публікували медіа у матеріалах про «рюкзаки Авакова». Журналісти прямо писали, що Литвин був Facebook-другом Олександра Авакова, публічно підтримував Арсена Авакова і партію «Народний фронт», вітав Олександра Авакова у соцмережах та називав його «патріотом і захисником».
Після скандалу його цифрова присутність стала значно меншою. Актуальних публічних Facebook-акаунтів із високою впевненістю ідентифікувати вже складно – або сторінки видалені чи закриті, або очищені. Натомість останніми роками Володимир Литвин знову сплив у медіа через історію з Telegram-мережею «Труха». Журналісти NGL.media та «ҐРУНТ» припускали, що саме він може стояти за проєктом «Труха Україна».
Зв’язок Володимира Литвина з мережею Telegram-каналів «Труха» – одна з найгучніших історій навколо нього після «рюкзаків Авакова». Прямих офіційних підтверджень власності немає, але у 2023 році одразу кілька українських медіа опублікували розслідування, де саме Литвина назвали ймовірним реальним бенефіціаром мережі.
Офіційним засновником «Трухи» публічно називав себе харків’янин Максим Лавриненко. Але журналісти стверджували, що фінансування та управління мережею могли йти через людей з орбіти Литвина, співробітники та бухгалтери «Трухи» контактували саме з Литвином, а окремі внутрішні документи та комунікації вели до його бізнес-оточення.
NGL.media прямо писало: «мережа Telegram-каналів пов’язана з Литвином». Журналісти також звернули увагу на зв’язок каналу із харківським середовищем, спільні контакти з людьми, близькими до Авакова, та використання інфраструктури, пов’язаної з IT-бізнесом TurboSeo.
Саме через Литвина історія автоматично повернула увагу до Арсена Авакова. Медіа наголошували, що Литвин – давній приятель Олександра Авакова, ключовий фігурант «рюкзаків Авакова», людина з харківського кола колишнього міністра МВС. А Telegram-канал «Труха» при цьому неодноразово публікував позитивні або компліментарні згадки про Авакова, активно працював із харківською тематикою, демонстрував доступ до інформації з правоохоронного середовища.
Звісно, сам Арсен Аваков зв’язок із «Трухою» публічно заперечував. Від Литвина ж коментарів ніхто не дочекався. Основну публічну позицію озвучував Максим Лавриненко – людина, яка називала себе власником «Трухи». Він заперечував зв’язок Литвина з мережею каналів і стверджував, що є «єдиним власником».
При цьому варто звернути увагу на те, що торгові марки «Трухи» були зареєстровані на Вікторію Манжос, яку розслідувачі називали матір’ю Литвина. У цьому контексті згадайте власників ТОВ «Інтернет Технології „Турбогруп“», про яких йшлося вище. Також у публікаціях наголошувалося, що бізнес-зв’язки «Трухи» вели до харківського кола, пов’язаного з Литвином та оточенням Авакова.
Журналісти та політичні оглядачі висловили припущення, що «Труха» стала інструментом політичного впливу після відходу Авакова з МВС, а частина контактів старої «харківської групи» інтегрувалася у нову владу. Telegram-мережа просто стала новою формою неформального політичного впливу – без офіційних посад і партій. Фактично журналісти описували «Труху» як уже не просто Telegram-канал, а повноцінну медіамережу з політичним впливом.
Сам Володимир Литвин, як уже згадувалося, після скандалу з рюкзаками публічно ніде не з’являвся. Як і не коментував своєї причетності чи непричетності до ТГ-каналу «Труха». Однак навряд чи твердження розслідувачів з цього приводу були безпідставними. Загальним підсумком історія з Володимиром Литвином має наступний вигляд: людина, яка прославилася через корупційний скандал із рюкзаками, через кілька років уже фігурує у розслідуваннях про один із найвпливовіших Telegram-ресурсів країни. І це, мабуть, найкраще пояснює, як в Україні старі політичні зв’язки трансформуються в нові медійні та інформаційні інструменти.
