Ярослав Головачов – це історія про те, як людина, що одягнула суддівську мантію, перетворює все, до чого торкається, на особистий актив. Такий собі Мідас українського правосуддя. Історія, з одного боку, типова для України, з іншого – настільки вопіюча, що навіть у суддівському середовищі викликає шок.

Втім, все по черзі. Ярослав Головачов – голова Київського апеляційного суду, чиє прізвище частіше фігурує в скандальній хроніці, ніж у підписі під вироками. Скандали, звісно, корупційні. І головний герой цих корупційних скандалів – сам суддя Ярослав Головачов. Ці скандали на слуху – журналісти з задоволенням смакують подробиці. Та і як їх не смакувати? Ми теж не будемо винятком. Але завдання цього матеріалу – не перетирання брудної білизни Ярослава Головачова. Наше завдання – поглянути на його персону системно. І не просто системно – а як на гвинтик тієї страшної системи, в яку перетворилася судова влада України. І в якій і заробив свої мільйони суддя Головачов.

І саме тому починати потрібно не з емоцій, а з фактів. Сухих, неприємних і погано пояснюваних. Перше, що впадає в очі при аналізі фігури Ярослава Головачова — це розрив між офіційною картиною і реальністю. Насамперед мова, звісно, йде про вопіючий дисонанс між доходами судді та активами його сім’ї.

Але є ще один дивний момент у біографії Ярослава Головачова – стрімка кар’єра, на яку майже ніхто не звертає уваги. Хоча в очі ця «соціальна катапульта» впадає не менше, ніж мільйони доларів і нерухомість, якою володіє сім’я Головачова. Порівняйте дані про освіту Ярослава Головачова з його кар’єрою.

Перша освіта Ярослава Головачова аж ніяк не профільна – звичайний менеджмент персоналу. Кадровик, одним словом. Одразу ж після її отримання Головачов іде вчитися вже на юриста. І одночасно працює юрисконсультом у приватному підприємстві. Одне з двох – це або заочне навчання, або працевлаштування – чиста фікція.

Одразу ж після отримання диплома юриста Ярослав Головачов іде в судову систему – він починає працювати в тому самому апеляційному суді Києва, який через деякий час очолить. Звісно, починає він не з крісла судді й суддівської мантії – крути не крути, а для того, щоб стати суддею, необхідний стаж у юриспруденції. Ось і починає Головачов з посади консультанта Апеляційного суду Києва. Далі – невеликий кар’єрний ріст, і після того, як мінімальні вимоги закону були виконані, Ярослав Головачов отримує офіційний статус судді.

Правда, в іншому суді – Деснянському районному міста Києва. Але його кар’єра там була недовгою – незабаром Ярослав Головачов повертається в «рідну гавань» – Апеляційний суд столиці. І через короткий час його очолює. А станом на нинішній момент він уже четвертий раз поспіль обирається головою Апеляційного суду Києва, що прямо заборонено законом.

На цьому тлі бліднуть усі дані про матеріальний стан суддівської сім’ї. Бо голова Апеляційного суду міста Києва Ярослав В’ячеславович Головачов прямо порушує чинне законодавство, незаконно очолюючи його вже четвертий раз поспіль. Напевно, заочникам закон не писаний.

Ярослав Головачов не став частиною системи у 2015 році. Він увійшов у неї ще на початку 2000-х — в той період, коли суддів не просто призначали, а включали в мережі впливу. Його шлях до суддівського крісла – це типовий приклад механізму входу в систему, через який проходили багато суддів цього покоління, включно з Ярославом Головачовим.

Це важливий період. Бо тоді судова система України формувалася за зовсім іншими правилами. Ключову роль відігравала Вища рада юстиції України, остаточне призначення затверджував президент України, але при цьому величезну роль відігравали рекомендації та неформальні зв’язки. Без підтримки діючих суддів чи голів судів пройти було практично неможливо.

Далі йшло політико-адміністративне узгодження на рівні адміністрації президента та регіональних еліт. Тобто вхід у корпорацію суддів уже тоді означав не просто професійний відбір, а включення в систему. Хто ж включив Головачова в систему? Хто був той перший чоловік, хто привів невідомого юрисконсульта приватної фірми та менеджера за освітою в закриту суддівську корпорацію?

Згадаймо – Ярослав Головачов з’являється в Київському апеляційному суді у 2001 році. І ось це дуже цікаво. Бо і сам суд створений у тому ж 2001 році. До речі, до історії суду докопатися було дуже складно – хто не вірить, спробуйте самі. За давністю часу та ненадійністю джерел деякі факти встановити не вдалося. Але зате можна абсолютно точно назвати людину, яка привела Ярослава Головачова в судову систему. Це – Григорій Іванович Зубець, який був першим головою Апеляційного суду міста Києва. А свій статус цей суд отримав у тому ж 2001 році, коли Київський міський суд був переформатований в апеляційний.

Однією з ключових фігур суддівської системи того часу і був Григорій Зубець. У 1984 році він головував на процесі проти українського дисидента Валерія Марченка. Попри тяжкий стан здоров’я підсудного, суд виніс вирок — 10 років таборів особливого режиму і 5 років заслання. Марченко тоді прямо сказав: «Я цього не переживу». Так і сталося — він помер в ув’язненні.

Це був не просто вирок. Це була система, в якій суд оформляв рішення, прийняті поза судом. Але ключове те, що сталося потім. Після розпаду СРСР Зубець не тільки не поніс відповідальності. Він очолив Київський міський суд, а потім — Апеляційний суд Києва. Ту саму інституцію, в яку через кілька років очолить Ярослав Головачов.

Саме тут з’являється лінія приємності. Слід відзначити, що син Григорія Зубця, Юрій Зубець, теж відзначився в скандалах. Він – один з так званих «суддів Майдану», відзначився винесенням сфальсифікованого постановлення про штраф. Згодом це постановлення було скасовано, але Юрій Зубець не постраждав. Він продовжив працювати в Подільському райсуді столиці, куди був призначений у 2005 році. А у 2013-му намагався перевестися в Київський обласний апеляційний, але Вища кваліфікаційна комісія це бажання не підтримала.

У зв’язку з Ярославом Головачовим можна сміливо стверджувати, що саме Григорій Зубець і був його хрещеним батьком у судовій системі. Також слід помітити, що суддівська династія Зубців також потрапляла в корупційні скандали та має такі ж нічим не пояснювані активи, як і сам Головачов.

Повертаючись до кар’єри Ярослава Головачова, необхідно відзначити ще одну людину, яка явно була до неї причетна. Це – наступник Григорія Зубця на посаді голови Апеляційного суду Києва Антон Чернушенко, який очолив суд у 2003 році. А Ярослав Головачов отримав підвищення – став начальником відділу в цьому ж суді.

Антон Чернушенко – персонаж куди цікавіше скромняги Григорія Зубця, яким своїм вироком фактично вбив Валерія Марченка. Очолював Чернушенко Апеляційний суд Києва до 2015 року, тобто до моменту, коли Ярослав Головачов змінив його на цій посаді. Але така рокіровка була вимушеною – після того, як у Чернушенка були проведені обшуки в кабінеті, він утік і був навіть оголошений у міжнародний розшук.

Однак усе в загальному підсумку для судді Антона Чернушенка закінчилося благополучно – після зміни влади в країні кримінальну справу щодо нього було закрито, він не тільки пішов на заслужену пенсію, але ще й відсудив немаленьку компенсацію за «незаконне переслідування».

Характерно, що і сім’я Антона Чернушенка теж засвітилася в скандалах з непропорційними активами. Але це інша тема, хоча з Ярославом Головачовим теж є перетин – невістка Антона Чернушенка, Ольга Кошева, була суддею Деснянського районного суду столиці. Того самого, де починав свою суддівську кар’єру Ярослав Головачов. Так випадково співпало. Бувають же в житті співпадіння?

Думається, що до становлення Ярослава Головачова як судді та входження його в закриту суддівську корпорацію були причетні й інші люди. Але навіть поверховий аналіз біографій двох людей, які зіграли ключову роль у кар’єрі Ярослава Головачова – Григорія Зубця та Антона Чернушенка – дає відповідь, чому їх «хрещеник» очікувано опинився фігурантом одного з найгучніших корупційних скандалів у суддівському середовищі.

Бажаючих вивчити матеріальний стан голови Київського апеляційного суду Ярослава Головачова відправляємо сюди й сюди, але коротко нагадаємо, у чому суть розслідувань щодо його персони. За даними hromadske сім’я судді користується елітною нерухомістю на суму близько трьох мільйонів доларів, оформленою не на нього, а на родичів.

Серед активів будинок під Києвом (~$700 тис.); квартири в преміум ЖК («Новопечерські Липки», «Central Park», «Французький квартал»); додаткові квартири, «подаровані» родичами; вілла на Кіпрі вартістю 4 мільйони євро і багато іншого.

При цьому офіційні доходи сім’ї Ярослава Головачова становлять близько шести мільйонів гривень на рік, включно із зарплатою та заощадженнями. Що на тлі наявних активів (і це ж тільки те, що вдалося виявити), явно не пояснює їх походження. Висновок простий – економічно пояснити походження такого рівня майна неможливо. Звідки все це у голови Апеляційного суду Києва Ярослава Головачова – теж здогадатися неважко.

Як і у тих, хто привів його в закриту суддівську корпорацію. Яку потрібно називати тим словом, яке найкраще визначає її суть – мафія. Мафія людей у суддівських мантіях, які перетворили свій статус на мільйони доларів і величезні активи.