Львівська влад гучно звітує про боротьбу з російським бізнесом та ухвалює пафосні постанови про тотальну перевірку підрядників, міські комунальники демонструють дива розслабленості на межі з державною зрадою. Стратегічні креслення очисних споруд мільйонного міста разом із мільйонами гривень без зайвих запитань злили фірмі, чий власник десятиліттями будує заводи в Росії, а його незмінний партнер досі катається на форуми до Москви під прапорами «Росводоканала».
Коли ж журналісти видання NGL.media поцікавилися, чому карти критичної інфраструктури під час війни опинилися в руках людей із калузьким бізнес-корінням, очільники водоканалу традиційно розвели руками — мовляв, користуватися пошуковими системами в посадові обов’язки тендерного комітету не входить.
Комунальне підприємство Львівської міськради доручило розробити проект реконструкції частини міських очисних споруд харківській компанії «Інтехінжиніринг», власник якої Михайло Тіц є багаторічним засновником російських фірм. Його давній бізнес-партнер Юрій Мешенгіссер після повномасштабного вторгнення не лише зберіг російську компанію, а й значно розширив її діяльність.
Фактично конфіденційна технічна інформація про критичну інфраструктуру мільйонного міста опинилася в руках людей, які мають тісні зв’язки з росіянами і, не виключено, зі спецслужбами РФ. І все це відбувається на тлі регулярних російських погроз знищити критичну інфраструктуру українських міст.
NGL.media стало відомо про цю ситуацію ще чотири місяці тому, але на прохання спецслужб, які також зацікавились угодами «Львівводоканалу», притримували цю публікацію. За цей час ми знайшли підтвердження того, що львівські комунальники неодноразово допускали до роботи сумнівних підрядників – масштабний проект будівництва у Львові біогазової станції реалізує компанія, давні звʼязки якої також ведуть у Росію та Білорусь.
Компанія з Харкова, завод під Москвою
Минулого року комунальне підприємство Львівської міськради «Львівводоканал» замовило три проекти реконструкції аеротенків на міських очисних спорудах . Аеротенки – це бетонні резервуари, куди після первинної очистки потрапляє вода з каналізаційних стоків. Це фактично основа всього процесу очищення стічних вод.
Як працюють очисні споруди у Львові
Очисні споруди у Львові збудували у 1960-70-х роках. Вони складаються з двох комплексів – механічної та біологічної очистки. Механічна передбачає видалення твердих часток завдяки решіткам, після чого вода потрапляє на первинні відстійники, де відділяються залишки речовин й жири.
На біологічній стадії органічне сміття розкладають мікроорганізми в аеротенках. Потім вода проходить через вторинні відстійники, де мул осідає й відділяється від води, а вже очищену воду скидають у річку Полтва.
У такий спосіб у Львові щодоби очищають приблизно 400 тис. м³ стічних вод.
В усіх трьох випадках переможцем стало приватне підприємство «Інтехінжиніринг», яке отримало підрядів на загальну суму 8,2 млн грн. Компанія зареєстрована в Харкові у 2018 році і з того часу жодного разу не брала участі в державних закупівлях. Три підряди від «Львівводоканалу» стали першими в історії компанії бюджетними замовленнями.
Директором і власником «Інтехінжинірингу» є 70-річний харківʼянин Михайло Тіц, який багато років працював у сфері водовідведення і каналізування. Він досі вказаний як один із співзасновників українського консорціуму НВФ «Екополімер» і був заступником директора цієї компанії. Серед теперішніх працівників «Інтехінжинірингу» вказані колишні співробітники «Екополімеру» – наприклад, головний інженер Денис Мартинов.
НВФ «Екополімер» понад 30 років працював паралельно як в Україні, так і в Росії. Фактично це був спільний російсько-український консорціум, при чому російська частина «Екополімеру» була значно потужніша за українську. По суті, в Україні
працювали лише інженери-проектувальники, а завод, де виготовляли обладнання для очисних споруд, працював у Калузькій області РФ. І працює там досі.
Для розділення діяльності в Україні та Росії були створені різні юридичні особи «Екополімеру», хоча вони мали спільних засновників – Михайла Тіца, Валентину Щетініну та Дмитра Галича. Основна частка у цьому бізнесі належала харківському підприємцю Юрію Мешенгіссеру.
Що відомо про діяльність «Екополімеру» в Україні
Компанія працює з 1991 року і спеціалізується на виробництві різного обладнання для водовідведення. Її засновником і багаторічним президентом є Юрій Мешенгіссер.
Компанія роками брала участь у державних закупівлях для комунальних підприємств, зокрема виготовляла проекти чи обладнання для водоканалів Києва, Броварів і Ковеля. Серед іншого, «Екополімер» постачав систему аерації для «Луцькводоканалу» та розробляв проект реконструкції очисних у Чернівцях.
В контактних даних деяких документів, які долучали до закупівель, часто фігурувала пошта з російським доменом, а патенти на певні винаходи реєстрували спільно на українських і російських інженерів.
Після російського вторгнення у 2022 році «Екополімер», схоже, почала згортати діяльність в Україні. Корпоративний сайт не працює, соцмережі не активні, а кількість офіційно зареєстрованих працівників, за даними YouControl, скоротилася зі 105 до чотирьох. Проте формально українська компанія досі не ліквідована.
Натомість у Росії в «Екополімеру» справи йдуть значно краще – наприклад, у 2024 році компанія звітувала про тестування обладнання на Липецьку, а у 2025 – монтувала обладнання для очисних споруд в Красноярську. Щоправда, тепер російська гілка «Екополімеру» дедалі частіше працює під брендом «Май проект» – дочірньої компанії, яка у 2022 році разом з «Екополімером» увійшла до групи компаній «Поліпластик» впливового російського бізнесмена Мірона Горіловського.
При цьому Михайло Тіц досі залишається спізасновником двох російських компаній «Екополімеру». Сам Михайло Тіц заявив журналістам, що з 2022 року він не є співзасновником жодних російських фірм, але дані з російських реєстрів свідчать про протилежне.
Господар консорціуму
Багаторічним бізнес-партнером Михайла Тіца є 70-річний Юрій Мешенгіссер. Йому все ще належать найбільші частки українського «Екополімеру», а також українське ТОВ «Видавничий дім “Вокруг Цвета”».
У 2022 році Київська окружна прокуратура Харкова розпочала розслідування діяльності компаній, бенефіціари яких мають російське громадянство. З ухвали Київського райсуду Харкова випливає, що Юрій Мешенгіссер має російське громадянство .
Повномасштабне вторгнення майже ніяк не вплинуло на російський бізнес Мешенгіссера. Навпаки, йому навіть вдалось масштабуватись.
До 2023 року він був зареєстрований у Москві як приватний підприємець, а також досі числиться серед засновників російського видавництва «Вокруг Цвета», що видає профільний журнал «Водоснабжение и санитарная техника».
Юрій Мешенгіссер й надалі регулярно їздить до Росії та бере участь у публічних заходах. Наприклад, у вересні 2022 року він відвідав виставку водних технологій EcwaExpo 2022 у Москві, у 2025 – засвітився на події російської спілки «Інженери живої води», а у 2026 – знову був присутній на профільній виставці.
Також стало відомо, що Мешенгіссер не лише багато років очолював російсько-український консорціум, який регулярно працював із критичною інфраструктурою російських та українських водоканалів, а й представлявся технічним директором групи «Росводоканал», що входить до складу «Альфа-Груп» , і є однією з найбільших у Росії водопостачальних компаній. Юрій Мешенгіссер не відповів на запит журналістів про коментар.
Михайло Тіц запевнив, що не спілкується з Юрієм Мешенгіссером. Він також стверджує, що зараз живе разом з сім’єю на Львівщині, проте він особистої зустрічі з журналістами відмовився. Судячи з його соцмереж, принаймні у 2024 році Михайло Тіц мешкав у Швейцарії і навіть брав участь у акції на підтримку України. NGL.media не вдалось знайти підтвердження того, що він переїхав на Львівщину.
Повірити у те, що Михайло Тіц не підтримує стосунків зі своїм близьким бізнес-партнером, складно. Він регулярно публікує у соцмережах ностальгійні фотографії та відео зі старих корпоративів «Екоплімеру», де він позує поруч із Юрієм Мешенгіссером та російськими бізнес-партнерами.
Ще один підряд любителям Росії та Білорусі
Попри те, що «Екополімер» ніколи офіційно не співпрацював з «Львівводоканалом», компанія демонструвала зацікавленість львівськими очисними спорудами ще у 2018 році. Ймовірно «Екополімер» хотів взяти участь у амбітному проекті з будівництва у Львові біогазової станції.
Що відомо про цей проект?
Ключовим проектом модернізації львівських очисних споруд є будівництво біогазової установки, яка зможе переробляти накопичений після відстійників осад та перетворювати його на електричну і теплову енергію.
Вироблена електроенергія мала б покривати 60% потреб водоканалу, а теплова енергія – 100% потреб в опаленні. На першому етапі біогазова станція має переробляти до 90 тонн мулу на добу, а згодом – до 120 тонн.
Інвестора під цей проект шукали кілька років. У 2016 році «Львівводоканал» знайшов 31,5 млн євро на його реалізацію – 15 млн євро кредитуЄБРР , 5 млн євро – від NEFCO і 7,5 млн євро ґранту від Фонду Східноєвропейського партнерства з енергоефективності. Ще 4 млн євро мала профінансувати Львівська міська рада.
Наприкінці 2020 року «Львівводоканал» уклавугоду про виконання робіт із словенсько-норвезьким консорціумом RIKO-CAMBI.
Компанія RIKO хоч і зареєстрована в Словенії, багато років працювала в Росії та Білорусі. Контракт із «Львівводоканалом» не перший для RIKO в Україні, але найбільший.
Приблизно тоді ж, коли міськрада обрала підрядником будівництва біогазової установки словенское-норвезький консорціум RIKO-CAMBI, колишній топ-менеджер «Екополімеру» Сергій Зброх перейшов на роботу в RIKO, де до 2023 року очолював біогазовий проект. Зараз Сергій Зброх є технічним радником в Україні корпорації NEFCO, яка співфінансує будівництво. На запитання журналістів Сергій Зброх не відповів.
Компанія RIKO хоч і зареєстрована в Словенії, багато років працювала в Росії та Білорусі. Контракт із «Львівводоканалом» не перший для RIKO в Україні, але найбільший.
За багаторічну активність на російському ринку ще у 2009 році засновник RIKO Янез Шкрабец отримав одну з найвищих державних нагород РФ – Орден Дружби, а у 2011 році він очолив Словенсько-Російську ділову раду. Як зʼясували незалежні білоруські журналісти-розслідувачі проекту Buro, у 2022-2023 роках RIKO та її білоруська дочка продовжували постачати обладнання в РФ.
З Білоруссю у компанії RIKO ще міцніші звʼязки. Янез Шкрабец з 2016 року був почесним консулом Білорусі в Словенії. Він втратив цей статус у 2021 році через дії президента Лукашенка і відсутність належної реакції на ці дії від Янеза Шкрабеца. Сам він називав Білорусь своєю другою Батьківщиною.
Компанія й досі працює в Білорусі та отримує держзамовлення. Наприклад, у 2023 році RIKO будувала підстанцію в білоруському місті Гродно, а на відкритті був сам Янез Шкрабец.
Розслідувачі проекту Buro вважають, що Шкрабец особисто знайомий з Алєксандром Лукашенком, а також неодноразово виступав проти введення санкцій ЄС щодо Білорусі.
NGL.media звернулися за коментарем до компанії RIKO щодо актуальних проектів в Росії та Білорусі, та підрядників, які працюють у львівському проекті, однак на момент публікації відповіді не отримали.
Біогазова станція на львівських очисних досі не введена в експлуатацію, хоча завершити проект мали ще три роки тому. За цей час він подорожчав до 41 млн євро. За останніми обіцянками, добудувати станцію мають у 2027 році.
Львівська міська рада не відповіла на питання щодо цієї статті.
Хто мав усе це перевірити
Про сумнівні російські зв’язки «Інтехінжинірингу», якому «Львівводоканал» фактично передав інформацію про критичну інфраструктуру міста, зокрема карти та креслення очисних споруд, стало відомо на початку літа 2026 року. Тоді редакція звернулася з відповідними запитами до Львівської міської ради та керівника «Львівводоканалу» Дмитра Ваньковича.
Спочатку у Львівській міській раді запевнили, що готують відповідь на запит, і попросили більше часу. Однак зрештою відповіді так і не було отримало.
Приблизно в цей же період, справою зацікавилися співробітники департаменту контррозвідки СБУ. Вони почали перевіряти можливі зв’язки «Інтехінжинірингу», «Екополімеру» та корпорації RIKO з представниками Львівської міської ради.
Представники СБУ неофіційно попросили відкласти публікацію цього розслідування принаймні на два місяці, щоб не сполохати ймовірних спільників росіян у Львові. Проте після завершення цього терміну вони перестали виходити на контакт з NGL.media. Редакція звернулася з офіційним запитом до СБУ.
Півтора тижні тому публікація про можливі російські зв’язки «Інтехінжинірингу» з’явилася на місцевому сайті «Твоє місто». Після того директор «Львівводоканалу» Дмитро Ванькович заявив, що російський бізнес власника «Інтехінжинірингу» Михайла Тіца став для нього несподіванкою.
«В нас закупки відбуваються відповідно до тендерних процедур на Prozorro. Беруть участь всі, хто має право працювати в Україні та за кордоном. Очевидно, що російській компанії не дозволено брати участь, як і людям, які з нею повʼязані. Але це за межами нашої компетенції – дослідити або знати про це. Для цього є спеціальні служби», – сказав Дмитро Ванькович.
Утім перевіряти документи підрядника має саме уповноважений працівник замовника, в цьому випадку «Львівводоканалу». У жовтні 2022 року уряд видав постанову, яка забороняє замовникам співпрацювати з громадянами Росії та Білорусі, а також з юрособами, чиїми бенефіціарами вони є.
Крім цього, ще у 2022 році міський голова Львова Андрій Садовий закликав правоохоронців звернути увагу на зареєстровані у Львові компанії, які прямо чи опосередковано належать росіянам. А у червні 2025 року міськрада навіть затвердила окрему ухвалу, якою зобовʼязала виконавчі органи перевіряти всі компанії, які звертаються за адміністративними послугами, на будь-які звʼязки з Росією.
Тобто одразу кілька законодавчих норм зобовʼязували «Львівводоканал» ретельніше перевірити компанію, яка отримає стратегічну для життєдіяльності міста інформацію. Адже для проектування аеротенків підрядник мав би отримати вихідні технічні дані про інфраструктуру всіх очисних споруд.
За словами інженерів-проектувальників, з якими спілкувалися NGL.media, зруйнувати очисні споруди прямим ударом складно, доки невідомо, куди саме бити – а от детальна документація про обʼєкт це завдання значно спрощує. Така неуважність комунального підприємства до критичної інфраструктури міста на тлі регулярних погроз і прямих ударів по водоканалах в інших містах виглядає щонайменше як службове недбальство.
Авторка: Вікторія Ейсмунт
