Історія, яку Національний банк виявив усередині “Укрпошти”, спочатку виглядає майже технічною. Державна компанія приймала від приватних фірм готівкове уторгування. Гроші зараховувалися на рахунки, “Укрпошта” отримувала комісію, готівка йшла далі в банківську систему. Здавалося б, звичайна інкасація.
Про це пише УкрРудПром.
Під час першої повноцінної перевірки “Укрпошти” з питань фінансового моніторингу НБУ вивчав операції з 1 січня 2022-го по 31 липня 2023 року. За цей час поштовий оператор прийняв від компаній 11,9 млрд грн готівкою. Причому 11,4 млрд грн — 95,8% усієї суми — припало всього на шість юридичних осіб: “Мєтапей”, “Пейбокс”, “Електрум Пеймент Сістем”, “Глобалмані”, фінансову компанію “Контрактовий дім” і “Свіфт Гарант”.
НБУ зацікавила не лише концентрація грошей. Згідно з матеріалами перевірки, готівку іноді приймали в години, коли відділення формально не працювали; одна й та сама людина за документами встигала здавати гроші в географічно віддалених один від одного місцях; з окремих платіжних терміналів великі суми нібито інкасували по кілька разів на день. В інших документах виявили невідповідності дат, а серед готівки — пачки 500-гривневих купюр із послідовними номерами. У західних областях обсяг здаваної “Укрпоштою” готівки раптово зріс у рази.
Був і ще один штрих. Стандартна комісія “Укрпошти” за таку послугу становила близько 0,2%, однак шість обраних контрагентів платили від 0,001% до 0,1%. На їхніх операціях державна компанія заробила 8,7 млн грн; за розрахунками НБУ, звичайний тариф дав би їй 22,8 млн.
“Укрпошта” звинувачення у сприянні відмиванню відкидає. Її керівник Ігор Смілянський пояснює те, що відбувалося, набагато простіше: компанія фактично працювала інкасатором для суб’єктів, які самі перебували під наглядом НБУ. Після перевірки цю практику припинили.
І це важливе застереження для всього подальшого тексту. Сам факт появи компанії у списку шести не доводить злочинного походження її грошей і тим більше не доводить участі її власників у відмиванні. Частина описаних нижче епізодів — рішення НБУ, частина — факти з державних реєстрів і судових рішень, а частина — кримінальні провадження, в яких підозра не рівнозначна обвинувальному вироку.
Але якщо почати розбирати біографії цих шести компаній, випадковою підбірка перестає виглядати доволі швидко.
“Мєтапей”: нова юридична особа для старого iBox
“Мєтапей” — наймолодша компанія в цій шістці. Її зареєстрували 17 червня 2022 року, тобто вже після початку повномасштабної війни і буквально всередині періоду, яким згодом зацікавився НБУ.
Дуже швидко вона стала юридичним оператором однієї з найбільших у країні мереж платіжних терміналів — iBox.
Коли в березні 2023 року Національний банк позбавив ліцензії IBOX Bank, мережа терміналів окремо підкреслювала: термінали банку не належать, їхнім оператором є саме “Мєтапей”. Forbes та інші ділові видання також описували цю юридичну конструкцію: бренд iBox, термінальна інфраструктура та IBOX Bank тісно взаємодіяли, але юридично були різними бізнесами.
Розмежування принципове. Не можна просто написати, що “Алена Шевцова володіла терміналами iBox”: документи цього не підтверджують. Але так само неправильно удавати, що банк і термінальна мережа існували в різних всесвітах. IBOX Bank був ключовим банківським партнером мережі, а його зникнення негайно вдарило по роботі терміналів.
Масштаби були величезними. Після закриття банку представники ринку говорили, що лише поповнення карток monobank через iBox давали мережі порядку 12—15 млрд грн обороту на місяць. Тобто йшлося не про кілька апаратів біля метро, а про інфраструктуру, через яку фізична готівка масово перетворювалася на безготівкові гроші.
Саме цей процес — cash-in — є ключем до всієї історії з “Укрпоштою”.
Британський власник, який з’явився пізніше
Сьогодні у “Мєтапей” доволі незвичайна структура: директор — Євгеній Растивський, а 100% капіталу належить британській 5CORP LTD. Однак важливо не переносити цю структуру заднім числом на 2022—2023 роки. Британська компанія з’явилася серед власників лише 25 липня 2024 року, коли зі складу засновників вийшла Тетяна Жигурська.
Цей день варто запам’ятати. Бо рівно те саме сталося з іншою компанією зі списку НБУ.
“Пейбокс”: другий iBox у тій самій шістці
ТОВ “Пейбокс” було створено раніше — у січні 2018 року. Саме з ним історично пов’язані права на торговельні марки iBox та інфраструктура автоматів миттєвої оплати. У реєстрі товарних знаків за “Пейбоксом” закріплена, зокрема, марка “Айбокс”.
Судові матеріали ще до краху IBOX Bank окремо фіксували: термінали iBox не є майном банку, а відповідна торговельна марка та термінальна інфраструктура пов’язані з “Пейбоксом”.
Виходить цікава конструкція. Серед шести компаній, які здавали майже всю зацікавлену НБУ готівку “Укрпошті”, опинилися одразу дві юридичні особи однієї термінальної екосистеми iBox: старий “Пейбокс” і молодший оператор “Мєтапей”.
А далі відбувається особливо примітний збіг.
25 липня 2024 року, вже після періоду, що перевірявся НБУ, власником “Пейбокса” стає та сама британська 5CORP LTD. Компанія отримує того ж директора — Євгенія Растивського. До цього власницею значилася Людмила Стоянова.
Тобто сьогодні “Мєтапей” і “Пейбокс” — цілком очевидна корпоративна пара: однаковий британський власник, однаковий директор, спільний історичний бренд і навіть однакова дата переходу до нового власника.
Це ще не означає, що 5CORP контролювала обидві компанії в момент мільярдних операцій з “Укрпоштою”: навпаки, реєстр показує, що вона з’явилася пізніше. Але об’єднання двох головних юридичних оболонок старої iBox-інфраструктури в одних руках після 2023 року — факт, який важко вважати таким, що не заслуговує на увагу.
Алена Дегрік-Шевцова та банк, який НБУ закрив за системні порушення
IBOX Bank був старим невеликим банком, який в останні роки існування раптово перетворився на вкрай помітного гравця платіжного бізнесу. На початок 2023 року 73,93% його акцій належали Володимиру Дроботу, ще 24,98% — Алені Шевцовій, відомій також як Алена Дегрік-Шевцова, засновниці та CEO фінтех-компанії LeoGaming і платіжної системи LEO. НБУ офіційно погодив отримання нею істотної частки в банку в січні 2022 року.
Шевцова стала однією з головних публічних фігур банку й очолювала його наглядову раду. На поверхні історія виглядала як досить модний український fintech success story: платіжна система, міжнародна експансія, власний банк, величезна мережа терміналів.
Однак паралельно накопичувалися питання регулятора.
Ще до ліквідації НБУ застосовував до IBOX Bank заходи впливу за недоліки фінансового моніторингу, зокрема за неналежну перевірку клієнтів. А 7 березня 2023 року сталася вже радикальна подія: Національний банк відкликав банківську ліцензію і вирішив ліквідувати IBOX Bank через систематичне порушення законодавства у сфері запобігання відмиванню грошей і фінансуванню тероризму.
У липні 2023 року Бюро економічної безпеки повідомило про підозру топменеджерам і співвласниці банку у справі про легалізацію майже 5 млрд грн, які, за версією слідства, надходили від нелегального грального бізнесу. Механізм БЕБ описує як класичний miscoding: понад двадцять підконтрольних компаній відкривали рахунки в банку, гравці переказували їм гроші нібито за товари та послуги, хоча насправді поповнювали ігрові акаунти. За проведення платежів організатори, за версією слідства, отримували відсоток.
До березня 2025 року БЕБ повідомляло, що співвласниця банку перебуває за кордоном і оголошена в розшук, і просило дозволити спеціальне досудове розслідування. Справу кваліфікували за статтями про незаконну організацію азартних ігор і легалізацію злочинних доходів.
Тут знову необхідна юридична межа: дві компанії зі списку “Укрпошти” належать до iBox-інфраструктури; банківський партнер цієї інфраструктури ліквідований саме за системні AML-порушення; навколо його керівників розслідується багатомільярдна справа про miscoding.
А після загибелі банку сама термінальна інфраструктура не зникла. Вона просто поїхала далі.
“Свіфт Гарант”: як дев’ять тисяч iBox перетворилися на City24
ТОВ “Свіфт Гарант” з’явилося у 2015 році. Сьогодні його кінцевим бенефіціаром є підприємець Сергій Горбань, пов’язаний із групою “Асканія”, а директором — В’ячеслав Шевченко.
У Горбаня набагато більш диверсифікована ділова біографія, ніж у типового власника платіжної компанії. Через “Асканію” він був пов’язаний із дистрибуцією продуктів, квітковим бізнесом, замороженими продуктами, енергетикою, автомобільним напрямком та іншими активами. У реєстрах його ім’я пов’язане з цілою мережею компаній групи.
Але для нашого сюжету важливий City24.
Після того як у березні 2023 року IBOX Bank втратив ліцензію і стара система iBox опинилася без звичного банківського партнера, приблизно дев’ять тисяч терміналів колишньої мережі iBox були передані “Свіфт Гарант” в оренду і почали інтегруватися в мережу City24. Договір укладали на рік з можливістю продовження.
Це, мабуть, найнаочніший фізичний зв’язок між фігурантами списку НБУ.
В одній і тій самій шістці знаходяться “Мєтапей” і “Пейбокс” — юридичні особи iBox — і “Свіфт Гарант”, який після краху банку забирає приблизно дев’ять тисяч тих самих терміналів під City24.
Тобто йдеться вже не просто про шість компаній “одного сектору”. Між окремими учасниками існувала пряма спадковість інфраструктури.
У самого “Свіфт Гарант” згодом виникли серйозні проблеми з фінансовим моніторингом. У грудні 2023 року НБУ оштрафував компанію на 12,36 млн грн за порушення вимог законодавства про протидію відмиванню доходів.
А в червні 2026 року послідував штраф зовсім іншого масштабу — 135,15 млн грн. “Свіфт Гарант” оскаржив рішення, і НБУ окремо повідомив, що має намір захищати його законність у суді. Тому цей штраф поки що слід описувати саме як рішення регулятора, яке компанія остаточно не визнає.
Після нинішньої публікації історії “Укрпошти” “Свіфт Гарант” також заявив, що більше з поштовим оператором не працює: договір діяв з 2022-го до березня 2023 року.
І ось тут з’являється другий гігант українських терміналів — EasyPay.
“Контрактовий дім”: сини Авраменка та дуже довга сімейна історія
Фінансова компанія “Контрактовий дім” — юридична особа мережі EasyPay. Сьогодні “Контрактовий дім” належить Олексію та Антону Авраменкам — по 50% кожному. Вони — рідні брати. Це прямо вказано в офіційно розкритій НБУ структурі власності.
А ось їхній батько — Володимир Авраменко — набагато відоміша фігура старого українського бізнесу: засновник кондитерського гіганта АВК, колишній народний депутат і згодом власник Банку “Траст”.
Причому зв’язок батька з EasyPay не лише біографічний. В історії реєстру “Контрактового дому” Володимир Авраменко раніше фігурував серед кінцевих бенефіціарів; запис було видалено в 2018 році. Потім структуру остаточно оформили на синів.
Тому сімейну історію EasyPay логічно починати не з термінала біля супермаркету, а з шоколадних фабрик Донбасу.
АВК: імперія, війна і $160 мільйонів боргів
АВК виникла в Донецьку ще в 1991 році та поступово стала одним із найбільших виробників солодощів в Україні. До складу бізнесу увійшли фабрики в Донецьку, Луганську, Дніпрі та Мукачеві.
Після 2014 року компанія отримала справді важкий удар. Виробництва в Донецьку та Луганську були втрачені через війну й окупацію. Тому було б надто примітивно описувати всі подальші боргові проблеми АВК виключно як результат свідомої “схеми”.
Але масштаб боргів вражає. У 2016 році сам Володимир Авраменко говорив, що АВК винна кредиторам близько $160 млн. Основними кредиторами були українські дочірні структури російських банків: близько $80 млн припадало на Сбербанк і близько $60 млн — на Промінвестбанк.
Потім почалися багаторічні війни банків за заставне майно. Промінвестбанк зрештою відсудив майно дніпровської фабрики; кредитори намагалися повернути гроші через процедури банкрутства. У 2020 році в справі АВК фігурували визнані вимоги банків уже приблизно на 4,5 млрд грн.
У липні 2021 року господарський суд визнав ЧАО “АВК” банкрутом і відкрив ліквідаційну процедуру. Але тут є деталь, яку часто гублять у викривальних публікаціях: уже в листопаді апеляційний суд скасував рішення про банкрутство.
Навколо переходу і застав виробничих активів справді йшли кримінальні провадження і вкрай жорсткі конфлікти з банками. У публічних матеріалах кредитори звинувачували структури Авраменка у спробах вивести майно з-під застави. Але називати всю історію АВК доведеною “аферою Авраменка” було б сильніше, ніж дозволяють встановлені факти: мав місце реальний крах частини бізнесу через війну, реальний багатомільярдний дефолт, численні спори про застави — але це не те саме, що встановлене судом шахрайство власника.
Натомість наступний епізод виглядає особливо цікаво.
Як кондитер купив Банк «Траст»
16 червня 2015 року НБУ погодив Володимиру Авраменку придбання 100% суттєвої участі в Банку «Траст». Пізніше частина акцій залишилася в інших власників, але саме Авраменко став контролюючою фігурою.
Таким чином, у розпал боргової кризи АВК кондитерський підприємець перетворюється ще й на банкіра.
А сімейний зв’язок стає цілком безпосереднім: з квітня 2016 року його син Олексій Авраменко, нинішній співвласник EasyPay, входив до наглядової ради Банку «Траст». Це зафіксовано в документах НБУ про керівників ліквідованого банку.
Банк протримався недовго. 6 грудня 2016 року НБУ визнав «Траст» неплатоспроможним. На 1 грудня його капітал уже мав від’ємне значення — мінус 135 млн грн. Регулятор указував на суттєвий обсяг проблемних кредитів, зокрема позичальників із територій АТО, і відсутність надійного плану докапіталізації.
Але особливо неприємно виглядає інший епізод. З 2 липня 2016 року НБУ обмежив «Траст» у залученні вкладів фізичних осіб. Попри це, наприкінці листопада — буквально напередодні визнання неплатоспроможності — банк знову почав залучати вклади населення, причому пропонуючи високі процентні ставки. Саме це окремо підкреслював регулятор, пояснюючи своє рішення.
Знову ж таки: з цього не випливає доведений умисел «купити банк, зібрати депозити й збанкрутити його». НБУ такого висновку не робив. Але сімейна бізнес-хронологія виходить щонайменше незвичайною: величезні борги АВК перед банками; купівля власного банку Володимиром Авраменком; син Олексій у його наглядовій раді; через півтора року після зміни контролю банк стає неплатоспроможним.
І паралельно існує інший сімейний бізнес — EasyPay.
EasyPay: від зручних платежів до стомільйонного штрафу
«Контрактовий дім» зареєстровано ще 2007 року і за два десятиліття виріс в одного з найбільших небанківських платіжних операторів країни. Станом на 2025 рік його річна виручка перевищувала 2,1 млрд грн, а власниками були брати Олексій та Антон Авраменки.
У компанії при цьому накопичилася власна історія претензій регулятора.
У січні 2023 року НБУ оштрафував «Контрактовий дім» на 204 тис. грн за порушення вимог фінансового моніторингу. У грудні того ж року послідував уже штраф майже 8,95 млн грн.
У наступні роки були й інші заходи впливу — за порушення законодавства платіжного ринку, статистичної звітності та недоліки управління ризиками.
А в травні 2026 року НБУ призначив «Контрактовому дому» такий самий величезний штраф, як City24: 135,15 млн грн за порушення вимог законодавства у сфері фінансового моніторингу. Компанія пішла до суду, а НБУ 1 липня публічно повідомив, що захищатиме своє рішення.
Тому дві найбільші термінальні екосистеми — EasyPay родини Авраменків і City24 Сергія Горбаня — об’єднує вже не лише поява в історії «Укрпошти». Обидві 2026 року отримали від НБУ штрафи по 135,15 млн грн за AML-напрямом і обидва рішення оскаржують.
Electrum Payment System: кримінальні справи з’явилися задовго до «Укрпошти»
«Електрум Пеймент Сістем» — набагато менш відоме масовому клієнту ім’я, хоча в середині 2010-х це був помітний учасник платіжного ринку.
Компанію зареєстровано 29 січня 2016 року. У травні того ж року вона отримала ліцензію НБУ на переказ коштів, а партнером з випуску електронних грошей став державний Укргазбанк. Система дозволяла приймати готівку, зараховувати кошти на електронні гаманці, переводити їх між користувачами й знову перетворювати на готівку чи безготівкові кошти.
Іншими словами, перед нами знову той самий функціональний вузол: готівка → платіжна інфраструктура → банківська система.
Історія власності EPS досить строката. У різні роки в реєстрах серед бенефіціарів фігурували В’ячеслав Лисенко, Катерина Постельникова та структури Electrum Payment System Ltd/Electrum Paycom. Наприкінці 2022 року структура змінилася. Сьогодні найбільшим власником і кінцевим бенефіціаром є громадянка Азербайджану Шахсанам Ахмедова з 62,5%; Артуру Вітренку належить 15,3%, Олені Сибілевій — 15%, В’ячеславу Пожарському — 7,2%.
Але для нашої історії важливіші не сьогоднішні власники, а те, що відбувалося навколо EPS ще 2017–2019 роках.
СБУ, ОРДЛО та арешт рахунків
2017 року правоохоронці відкрили кримінальне провадження, у матеріалах якого Electrum фігурував у зв’язку з імовірними фінансовими операціями через лінію розмежування з непідконтрольними територіями Донбасу та Криму.
У березні 2018 року Шевченківський райсуд Києва наклав арешт на рахунки EPS в Укргазбанку. Слідство розглядало платіжну систему як можливий елемент механізму легалізації зустрічних грошових потоків.
Керівництво компанії категорично заперечувало незаконну роботу на непідконтрольних територіях.
У січні 2019 року послідував новий арешт — цього разу дев’яти рахунків EPS в Укргазбанку. У судових матеріалах згадувалося обслуговування операцій, пов’язаних, зокрема, з букмекерами 1xBet, Leon та «Фаворит». Слідство вважало кошти, що перебували на рахунках, речовими доказами й указувало на ризик їх виведення.
EPS ці звинувачення також відкидала й публічно заявляла, що комерційних відносин із зазначеними букмекерами та нелегальними онлайн-казино не мала.
І це знову принципово: арешт рахунку в кримінальному провадженні — ще не вирок його власнику. У відкритих джерелах мені не вдалося виявити остаточного обвинувального вироку, який би встановив злочинну діяльність самої EPS за цими епізодами.
Натомість є пізніші та цілком недвозначні рішення регулятора. У січні 2022 року НБУ оштрафував «Електрум Пеймент Сістем» на 204 тис. грн за порушення вимог законодавства про фінансовий моніторинг. А в серпні 2023 року компанію виключили з Державного реєстру фінансових установ, оскільки протягом трьох місяців уже не мала необхідних ліцензій на надання фінансових послуг. У листопаді НБУ ще окремо оштрафував її як оператора платіжної системи за несвоєчасну звітність.
Таким чином, ще одна компанія з шести мала задовго до скандалу з «Укрпоштою» історію як кримінальної уваги до руху коштів, так і реального покарання НБУ за порушення AML-вимог.
GlobalMoney: найпоказовіший випадок того, чому звинувачення треба перевіряти не раз
«Глобалмані» — найстаріша компанія в шістці. Її зареєстровано ще 2 квітня 2009 року, і багато років вона працювала як платіжна система та оператор електронних грошей.
Історично серед власників фігурували Володимир Карпов і Костянтин Тверітін. 2022 року Тверітін вийшов зі структури, а у вересні 2023-го Карпова змінила Людмила Калініна, яка сьогодні є і єдиним власником, і кінцевим бенефіціаром компанії.
Емітентом електронних грошей GlobalMoney був Банк «Альянс». Тут важливо не повторювати помилку, яку легко зробити, розкручуючи корпоративні зв’язки: зв’язок із банком-емітентом не означає, що власник банку автоматично був власником GlobalMoney. Це різні юридичні відносини.
У GlobalMoney в українській пресі роками була вкрай токсична репутаційна історія. Компанію звинувачували і в зв’язках із російськими банками, і в роботі на непідконтрольних територіях, і в інших речах.
2020 року справді заарештували кошти на трьох рахунках GlobalMoney в Банку «Альянс». Однак згодом суд встановив важливу деталь: та ухвала забороняла розпоряджатися конкретними заарештованими коштами, але не забороняла GlobalMoney відкривати інші рахунки. Сам арешт згодом скасували. Публікації, які подавали відкриття нових рахунків як порушення судової заборони, суд визнавав недостовірними чи неповними та зобов’язував ЗМІ публікувати спростування.
Схожа ситуація виникла із твердженнями про співпрацю GlobalMoney із забороненими російськими банками та структурами на окупованих територіях. Компанія зверталася до суду, і в низці справ суди зобов’язали поширювачів цих тверджень їх спростувати.
Але від цього не зникає інший масив фактів — уже регуляторних. У жовтні 2021 року НБУ оштрафував GlobalMoney на 306 тис. грн за порушення законодавства про фінансовий моніторинг.
У вересні 2023 року послідував значно серйозніший пакет санкцій. Один зі штрафів становив 10,08 млн грн і був пов’язаний із неналежною організацією та проведенням первинного фінансового моніторингу.
У серпні того ж року GlobalMoney виключили з Державного реєстру фінансових установ. На відміну від EPS, НБУ сформулював підставу інакше: виключення відбулося на підставі поданих компанією документів, тому подавати його як окрему каральну міру регулятора не можна.
Історія GlobalMoney добре показує, чому в такій статті необхідно відокремлювати три цілком різні речі: газетне звинувачення, кримінальну підозру та встановлене порушення регулятора. Перше іноді розвалюється в суді. Друге ще належить довести. Третє вже є офіційним фактом.
Не один господар. Один механізм
Після розбору всіх шести компаній початкова версія — «напевно, в них один прихований господар» — виглядає надто простою. Згідно з відкритими даними, єдиного бенефіціара в EasyPay, City24, Electrum, GlobalMoney та iBox-структур немає.
Але виявляється дещо, можливо, важливіше.
Усі шість компаній перебувають в одному дуже специфічному сегменті економіки: на межі між фізичною готівкою та електронним грошовим обігом.
«Мєтапей» і «Пейбокс» — iBox.
«Контрактовий дім» — EasyPay.
«Свіфт Гарант» — City24.
Electrum — система переказів і електронних грошей.
GlobalMoney — система переказів і електронних грошей.
Більше того, окремі елементи цієї інфраструктури буквально переходили з рук у руки: після ліквідації IBOX Bank близько дев’яти тисяч iBox-терміналів відправилися в City24. А дві юридичні структури старої iBox-системи — «Мєтапей» і «Пейбокс» — у липні 2024 року одночасно перейшли до одного британського власника.
І майже в кожній частині цієї історії спливає один і той самий термін: фінансовий моніторинг.
IBOX Bank ліквідовано НБУ через систематичні AML-порушення.
EasyPay/«Контрактовий дім» неодноразово штрафувався за порушення фінансового моніторингу і 2026 року отримав штраф 135,15 млн грн, який оскаржує.
City24/«Свіфт Гарант» отримав AML-штраф 2023 року і такий самий 135,15-мільйонний штраф 2026-го, який також оскаржує.
Electrum отримав AML-штраф 2022 року.
GlobalMoney — AML-штрафи 2021 і 2023 років.
І ось ці компанії 2022–2023 роками масово приносили готівку ще одному суб’єкту первинного фінансового моніторингу — державній «Укрпошті».
Навіщо їм взагалі знадобилася «Укрпошта»?
Це, мабуть, головне питання всієї історії. У платіжної мережі виникає цілком практична проблема. Тисячі терміналів по всій країні щодня наповнюються банкнотами. Ці купюри необхідно фізично забрати, перерахувати, перевезти й перетворити на залишок на банківському рахунку, щоб система могла розрахуватися з отримувачами платежів.
Зазвичай це означає банк, інкасатора і складну логістику. Але під час війни банківська інфраструктура в частині країни суттєво скоротилася, тоді як у «Укрпошти» залишилася гігантська мережа відділень і постійна власна потреба в готівці для пенсій і соціальних виплат. На папері виникає майже ідеальний симбіоз: термінальна компанія здає cash пошті; пошта використовує частину грошей для виплат або інкасує надлишок; компанія отримує безготівкове зарахування.
Сам по собі такий механізм цілком може бути легальним.
Проблема починається там, де зникає можливість надійно відповісти на елементарне питання: звідки взялися конкретні мільйони готівкою?
Саме тому деталі перевірки НБУ настільки важливі. Якщо виручка справді зібрана з терміналів, мають існувати термінальні логи: конкретний апарат, час надходження кожної банкноти, сума на момент інкасації, інкасатор, маршрут, мішок чи касета, акт вилучення, подальша здача грошей.
Якщо ж документи показують, що одна й та сама особа одночасно перебуває за сотні кілометрів одна від одної, що відділення приймає гроші в неробочий час, що термінал фізично «інкасується» кілька разів на день на величезні суми або що пачки банкнот мають підозріло послідовні номери, то виникає питання: чи справді ці гроші перебували в терміналі до того, як їх оголосили термінальною виручкою?
І ось це набагато серйозніше, ніж прізвище власника того чи іншого ТОВ.
Що насправді потрібно шукати слідству
Щоб довести повноцінну схему, недостатньо показати список шести фірм. Потрібно з’єднати дві половини грошового маршруту.
З одного боку — походження готівки: які саме термінали нібито її зібрали, які операції клієнтів стояли за надходженнями, хто і коли забирав гроші.
З іншого — доля безготівкових коштів після того, як «Укрпошта» прийняла cash: на які рахунки їх зараховували, кому потім перераховували, які товари чи послуги зазначалися в призначенні платежів і чи не поверталися гроші далі через ланцюжок пов’язаних компаній.
І особливо цікаво встановити фізичних осіб, які представляли ці шість компаній у взаємовідносинах із «Укрпоштою».
Хто підписував касові документи?
Хто здавав готівку?
Які інкасаційні компанії використовувалися?
Чи повторюються прізвища?
Які банки обслуговували кінцеві рахунки?
Хто домовився про комісії в 0,001–0,1%, які були нижчими за стандартний тариф «Укрпошти»?
І чому 95,8% величезного специфічного бізнесу державної компанії виявилося зосереджено лише на 6 операторах?
Саме тут потенційно може виявитися справжній «спільний знаменник».
Від шоколадних фабрик і казино — до одного мішка з готівкою
Кожна з цих історій сама по собі могла б існувати окремо.
Альона Дегрік-Шевцова будує LeoGaming, отримує майже чверть IBOX Bank, після чого банк закривають за системні порушення фінансового моніторингу, а БЕБ розслідує ймовірний miscoding для нелегальних казино на майже 5 млрд грн.
Володимир Авраменко створює кондитерську імперію АВК, залишається з $160 млн боргів перед банками, купує Банк «Траст», вводить до його ради сина Олексія, а за півтора року банк припиняє існування з від’ємним капіталом. Двоє інших синів — Олексій та Антон — контролюють найбільшу платіжну мережу EasyPay.
Сергій Горбань будує City24, а після ліквідації IBOX Bank його «Свіфт Гарант» отримує тисячі колишніх iBox-терміналів.
Electrum ще з 2017 року потрапляє в поле зору правоохоронців через обіг готівки та платежі, згодом отримує AML-штраф і втрачає фінансову ліцензію.
GlobalMoney переживає арешт рахунків, виграє у ЗМІ процеси про спростування частини найгучніших звинувачень, але водночас отримує власні офіційні AML-штрафи НБУ.
І раптом усі ці лінії сходяться в абсолютно несподіваному місці — у касах державної «Укрпошти». Саме тому історія з 11,4 млрд грн набагато цікавіша за черговий скандал навколо Ігоря Смілянського.
Головне питання не в тому, «відмивала чи гроші „Укрпошта“». На сьогодні це ще не встановлений судом факт.
Головне питання — чому практично весь багатомільярдний потік готівки, який НБУ вважав аномальним для поштового оператора, сформувала саме ця невелика група учасників платіжного ринку, значна частина яких до або після цього вже мала серйозні проблеми з фінансовим моніторингом.
Можливо, відповідь виявиться цілком прозаїчною: перед нами найбільші оператори готівкових платежів, яким під час війни просто потрібен був великий національний інкасаційний канал.
Але аномальні документи, незвично низькі комісії, фізично сумнівні маршрути, дивні банкноти та біографії самих учасників дають регулятору всі підстави поставити наступне питання.
«Укрпошта» справді допомагала шести платіжним компаніям інкасувати їхній готівковий виторг — чи в якийсь момент термінальний виторг став зручною назвою для готівки, походження якої ніхто не хотів надто уважно перевіряти?
Відповідь на нього може перетворити історію про поштового оператора на одне з найцікавіших фінансових розслідувань останніх років.
Під час першої повноцінної перевірки «Укрпошти» з питань фінансового моніторингу НБУ вивчав операції з 1 січня 2022-го по 31 липня 2023 року. За цей час поштовий оператор прийняв від компаній 11,9 млрд грн готівкою. Причому 11,4 млрд грн — 95,8 % усієї суми — припало всього на шість юридичних осіб: «Мєтапей», «Пейбокс», «Електрум Пеймент Сістем», «Глобалмані», фінансову компанію «Контрактовий дім» і «Свіфт Гарант».
НБУ зацікавила не лише концентрація грошей. Згідно з матеріалами перевірки, готівку іноді приймали в години, коли відділення формально не працювали; одна й та сама людина за документами встигала здавати гроші в географічно віддалених один від одного місцях; з окремих платіжних терміналів великі суми нібито інкасували по кілька разів на день. В інших документах виявили невідповідності дат, а серед готівки — пачки 500-гривневих купюр із послідовними номерами. У західних областях обсяг здаваної «Укрпоштою» готівки раптово зріс у рази.
Був і ще один штрих. Стандартна комісія «Укрпошти» за таку послугу становила близько 0,2 %, однак шість обраних контрагентів платили від 0,001 % до 0,1 %. На їхніх операціях державна компанія заробила 8,7 млн грн; за розрахунками НБУ, звичайний тариф дав би їй 22,8 млн.
«Укрпошта» звинувачення у сприянні відмиванню відкидає. Її керівник Ігор Смілянський пояснює те, що відбувалося, набагато простіше: компанія фактично працювала інкасатором для суб’єктів, які самі перебували під наглядом НБУ. Після перевірки цю практику припинили.
І це важливе застереження для всього подальшого тексту. Сам факт появи компанії у списку шести не доводить злочинного походження її грошей і тим більше не доводить участі її власників у відмиванні. Частина описаних нижче епізодів — рішення НБУ, частина — факти з державних реєстрів і судових рішень, а частина — кримінальні провадження, в яких підозра не рівнозначна обвинувальному вироку.
Але якщо почати розбирати біографії цих шести компаній, випадковою добірка перестає виглядати досить швидко.
