Поки “друзі президента” зі справи “Мідас” купують вілли у Швейцарії за вкрадені на захисті енергетики гроші, кияни опинилися заручниками іншої масштабної ілюзії — безпеки у власних оселях. Четвертий рік великої війни, п’ять тисяч дронів-камікадзе на місяць, що летять на столицю, і бадьорі звіти КМДА про “97% охоплення укриттями”.
Проте розслідування журналістів видання “Слідство.Інфо” та аналіз судових справ малюють зовсім іншу, жахливу картину. За фасадом офіційної статистики ховаються тисячі зачинених підвалів, занедбаних сховищ та мільярдні тендери, розіграні фірмами-одноденками. Це історія про те, як системна корупція, що пронизала країну зверху донизу, конвертує життя дітей у “барабани”, “овочерізки” та переплати на будматеріалах.
На тлі щоденних масованих атак 2025 року, коли інтенсивність ударів по Києву зросла в десятки разів, питання укриттів перестало бути просто господарським завданням і перейшло в розряд виживання нації. Офіційна статистика міської влади стверджує, що в столиці функціонують понад чотири тисячі укриттів, які здатні вмістити майже все населення міста.
Проте цей цифровий фасад починає сипатися, щойно мова заходить про реальний захист, а не просто “точку на карті”. Майже чверть із цих приміщень є приватними, доступ до яких мають лише мешканці елітних житлових комплексів, а понад вісімдесят відсотків — це так звані “найпростіші укриття”. Згідно з Кодексом цивільного захисту, такі підвали взагалі не є захисними спорудами, а лише тимчасовим рішенням за відсутності справжніх сховищ.
колаж: “Слідства.Інфо”
Ця маніпуляція статистикою створює ілюзію безпеки, яка розбивається під час першої ж балістичної атаки. Ситуація на лівому березі Києва виглядає особливо критичною, де навіть станції метрополітену в офіційних реєстрах позначаються як “прості укриття” через малу глибину залягання. Це означає, що сотні тисяч людей у спальних районах фактично не мають доступу до герметичних та надійних сховищ, здатних витримати серйозне влучання.
Коли ми порівнюємо дані КМДА про тримільйонне населення міста з реальністю, виявляється, що в загальнодоступних захисних спорудах цивільного захисту можуть сховатися лише трохи більше ніж п’ятдесят тисяч осіб. Це мізерні півтора відсотка киян. Решта ж змушена покладатися на підвали панельних будинків, які часто стають братськими могилами під час руйнування будівель.
Трагедії останніх років наочно демонструють ціну цієї “паперової безпеки”. На вулиці Бориспільській, де ракетна атака в серпні 2025 року забрала життя двадцяти двох людей, включаючи чотирьох дітей, укриття формально існувало. Але воно вміщувало лише тридцять осіб, було занедбаним і фактично непридатним для тривалого перебування. Схожа ситуація спостерігалася на бульварі Вацлава Гавела та вулиці Богатирській.
вул. Богатирська, 20. Джерело: ДСНС.
Аналіз вісімнадцяти об’єктів, що зазнали найбільших руйнувань, показав, що в більшості з них укриттів не було взагалі, а до найближчого справжнього сховища людям довелося б бігти десять-двадцять хвилин. В умовах, коли балістична ракета долітає до столиці за три хвилини, такі дистанції є смертельними вироками.
Інфографіка: “Слідства.Інфо”
Однак справжній цинізм ситуації розкривається в закупівлях. На тлі війни та людських жертв, столичні адміністрації розгорнули масштабне освоєння коштів на ремонті та будівництві сховищ. Сума тендерів за останні роки сягнула астрономічних двох з половиною мільярдів гривень. Проте аналіз цих витрат показує класичні ознаки “мережевої корупції”.
Мільйонні контракти отримують фірми зі статутним капіталом у п’ятсот гривень, створені лише вчора. У Дніпровському районі тендери на ремонт та будівництво підземних шкіл виграють компанії, які систематично переплачують мільйони на закупівлі звичайної гідроізоляції чи штукатурки. За підрахунками експертів, лише на десяти найбільших тендерах місто могло б заощадити сотні мільйонів гривень, якби ціни були ринковими.
Ця корупційна “естетика” вражає своєю абсурдністю. Весь світ сміявся і плакав водночас, коли стало відомо про закупівлю барабанів для укриттів на майже дев’ятсот тисяч гривень або високотехнологічних овочерізок за сто тридцять тисяч за штуку. У Дарницькому районі примудрилися купувати табуретки за ціною в рази вищою за ринкову, аргументуючи це потребою в сертифікаті про відсутність радіоактивних речовин. Це не просто недолугість чиновників — це системний спосіб “заточування” тендерних умов під конкретних постачальників, де кожна вимога прописується так, щоб відсіяти будь-яку реальну конкуренцію.
Інфографіка: “Слідства.Інфо”
На жаль, корупція на укриттях часто межує зі злочинною халатністю, що призводить до руйнування самої міської інфраструктури. В одному з дитсадків Шевченківського району після “капітального ремонту” укриття вся будівля почала провалюватися під землю через зсув ґрунту, ставши аварійною. Виявилося, що роботи були виконані лише на папері, кошти сплачені, а технічний нагляд просто закрив очі на реальний стан справ. Таких випадків десятки, і вони стосуються не лише фінансів, а й прямої загрози життю дітей.
Проблема доступу до інформації лише підсилює відчуття безнадії. Коли журналісти намагаються з’ясувати реальну місткість чи обладнання сховищ, чотири з десяти районних адміністрацій відмовляються надавати дані, називаючи безпеку громадян “службовою інформацією”.
Інфографіка: “Слідства.Інфо”
Це зручна ширма для приховування того факту, що значна частина сховищ у офіційних списках КМДА насправді недоступні для звичайних людей, оскільки розташовані на територіях заводів чи в адмінбудівлях з воєнізованою охороною. Офіційна мапа міста вводить людей в оману, вказуючи адреси сховищ, які існують лише у звітах, або не оновлюючи контакти відповідальних осіб, що робить неможливим відкриття укриття під час нічної тривоги.
Найболючішим аспектом є тотальна безкарність. Правоохоронні органи передали до суду майже сотню кримінальних справ щодо розкрадань на укриттях, але станом на кінець 2025 року існує лише один вирок — і той виправдувальний. Суди тривають роками, підозрювані залишаються на посадах, а “справа зачиненого укриття” в Деснянській поліклініці, де в червні 2023 року загинули люди, досі перебуває на стадії апеляцій та переглядів. Сторож Вадим Мошкін, який став “офіційним винуватцем”, вийшов на свободу через скасування вироку, а реальні організатори хаосу в системі цивільного захисту міста не отримали навіть доган.
Ця ситуація з укриттями є дзеркальним відображенням “Мідас-гейту”. Те саме коло осіб, ті самі методи “бек-офісів” та “смотрящих”, що керують фінансовими потоками, тільки цього разу жертвою є не бюджет “Енергоатому”, а конкретні жителі багатоповерхівок на Оболоні чи Позняках. Коли вища ланка влади займається відмиванням мільйонів доларів на стратегічних закупівлях, низова ланка відчуває вседозволеність, закуповуючи барабани та табуретки за завищеними цінами. Система, в якій лояльність до “Карлсона” чи “Професора” важить більше за життя дитини, не здатна побудувати надійний захист.
Зрештою, ми маємо справу з системним дефіцитом відповідальності. Рядові співробітники міністерств та адміністрацій бояться брати на себе відповідальність за якість товарів чи будівництва, знаючи, що за будь-яку помилку їх чекає в’язниця, тоді як топ-корупціонери залишаються недоторканними.
Це призводить до паралічу системи: укриття ліквідовуються з паперів “від гріха подалі”, функції контролю передаються з рук у руки без належних повноважень, а кияни під час тривоги знову і знову біжать до зачинених дверей підвалів. 404 — це не просто помилка сервера, це діагноз системі безпеки Києва, де за фасадом цифр і звітів порожнеча, що коштує життя. Без радикального очищення від “мережевої корупції” та реальних тюремних термінів для організаторів схем, жодні трильйони на оборону не врятують місто, в якому безпека стала приватною розкішшю для небагатьох.
За матеріалами розслідувань “Слідство.Інфо”
