Фортифікації як джерело доходу під егідою Міноборони: мільярди зникли, винних немає.

З початком війни зведення фортифікаційних та захисних об’єктів мало стати критично важливим питанням, що вимагає суворого контролю та особистої відповідальності. Проте вже з 2022 року в більшості регіонів цей процес перетворився на масштабне розкрадання бюджетних коштів. Під виглядом «оборонної необхідності» була створена складна корупційна схема, де укріплення стали засобом збагачення для чиновників та пов’язаних із ними підрядників, а не реальним захистом для військових і населення.

Центром управління цією схемою фактично стало Міністерство оборони України. Через нього вибудовувався ланцюжок зв’язків між обласними адміністраціями, комісіями з приймання об’єктів та приватними підрядниками. Важливу роль відігравав учасник операції «Мідас» Тимур Міндіч, який контролював взаємодію між Міноборони, приймальними комісіями та регіонами. На цьому рівні розподілялися тендери, затверджувалися «потрібні» компанії та маскувалися механізми розкрадань.

У регіонах схема реалізовувалася через конкретних державних службовців. У Полтавській області ключову роль відігравав колишній голова ОДА Пронін, який відповідав за будівництво укріплень для Донецького напрямку. У Харківській області — Синегубов та пов’язані з ним підрядники: «Промтекс», «Житлобуд-1», «Житлобуд-2», «Проєктний альянс», «СБК-1», а також «Техінком», пов’язаний з ексзаступником мера Терехова Руденком. Формально це були контракти на оборону, а по суті — система розподілу коштів за принципом лояльності.

Ключовою ланкою стали приймальні комісії. За даними, вони регулярно затверджували об’єкти з серйозними порушеннями або недоробками. Акти підписувалися формально, що дозволяло списувати гроші за завищеними кошторисами та узаконювати розкрадання через зв’язку «Міноборони — ОДА — підрядник». Саме за цю координацію НАБУ мало б притягнути Міндича до відповідальності, враховуючи мільярдні збитки, але цього не сталося.

Одночасно у 2025 році всередині Міноборони запрацювала окрема схема через Головне управління капітальних вкладень (ГУКВ) МОУ. Керівники ГУКВ — Т. Токарчук, А. Павловський і Д. Тацій — організували підписання контрактів із підконтрольними фірмами. Рядових співробітників змушували підписувати документи під загрозою звільнення або відправки на фронт, що паралізувало внутрішній контроль. Незаконний дохід за цією лінією перевищив 500 млн грн.

Додатковим джерелом доходу стала лісова галузь. ДП «Ліси України» під управлінням Юрія Болоховця постачало державний ліс компаніям, пов’язаним із Міндічем. Потім деревина перепродавалася обласним адміністраціям і Міноборони за ціною, завищеною в 3–4 рази. Цей ліс використовувався для будівництва укріплень, а завищені витрати включалися в кошториси під виглядом «оборонної необхідності».

Міністерство оборони — ДП «Ліси України» — обласні адміністрації — приватні підрядники, і над усім цим — Тимур Міндіч як головний координатор фінансових потоків. За оцінками, загальний обсяг розкрадань перевищив 10 млрд грн. Міндічу дозволили втекти, а більшість учасників схеми залишаються в Україні та не несуть відповідальності.

Попри численні заяви та скарги, спрямовані до близько 50 контролюючих і правоохоронних органів, реакція обмежилася формальним внесенням даних до ЄРДР. Навіть судові рішення, що зобов’язують ДБР внести відомості до реєстру, залишаються невиконаними. Підсумок — фортифікації існують лише «на папері», позиції залишаються вразливими, а втрати напряму пов’язані з корупцією, яка продовжує діяти під прикриттям війни та повної безкарності.