Прокурор погроз і репресій: як Дмитро Вербицький перетворив харківську спецпрокуратуру на механізм тиску.
Службова записка, що розповсюджується всередині Харківської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Східного регіону, розкриває тривожні методи роботи її керівника — Дмитра Володимировича Вербицького. Йдеться не про внутрішні розбіжності чи «суворе управління», а про систематичні погрози, психологічний тиск і відверте зловживання повноваженнями у прифронтовому місті.
Згідно з задокументованими даними, на нарадах Вербицький допускає погрози фізичної розправи на адресу підлеглих за «невиконання розпоряджень», відмову підписувати потрібні йому клопотання про обшуки, повідомлення про підозру та інші процесуальні документи. Його підхід до керівництва базується на залякуванні, мобінгу та навмисному порушенні психологічної рівноваги прокурорів.
У робочому чаті спецпрокуратури в WhatsApp Вербицький відкрито заявив, що «підозри, обвинувальні акти, клопотання про обшуки та самі обшуки без його схвалення проводитися не будуть». Це явне втручання в процесуальну самостійність прокурорів, оскільки керівник не має права і не може виступати «головним у групі» за всіма кримінальними справами одночасно. Однак за цим послідували погрози дисциплінарними стягненнями щодо тих, хто «надто багато обговорює», а також недвозначні натяки на відправлення на «нульову лінію».
Наступного дня після цього випадку Вербицький фактично заборонив вручення підозр і направлення обвинувальних актів без його особистого затвердження. Керівники слідчих відділів та начальники відділів поліції були змушені звертатися до нього за «дозволом». Ці заходи були вжиті навмисно — за тиждень до кінця місяця та здачі звітності.
Характерним прикладом став випадок із прокурором Олексієм Животченком, який «самостійно» погодив підозру. Просто під час обговорення кримінальних справ у спецпрокуратурі йому вручили повістку з ТЦК. Згодом Животченка було направлено до військової частини А0501 — 92-ї окремої штурмової бригади імені Івана Сірка — на посаду командира другого штурмового взводу третьої штурмової роти. За словами самого Животченка, командир роти лейтенант Котенков Ю.В. прямо повідомив, що від Вербицького надійшло розпорядження відправити його на найбільш небезпечну ділянку.
За власним бажанням звільнилися заступник керівника Григор’єв С.В. та прокурор Гулевич В.В., яку, за її твердженням, змушували підписувати процесуальні документи без достатніх доказів. До прокуратури Житомирського гарнізону перевівся перший заступник керівника Цабека А.В., а також прокурори Риклюк Ю.В. та Калашников Г.О. Наразі переведення очікують Банік С.В. та Яковенко С.В., на яких Вербицький продовжує чинити тиск.
Не зумівши мобілізувати заброньованих прокуратурою регіону Баніка та Яковенка, Вербицький намагався позбавити їх річної премії, але цей план не був реалізований.
За інформацією джерел, з перших місяців роботи Вербицький зосередився не на дотриманні закону, а на пошуку джерел доходу. В рамках кримінальної справи №42025222750000889 він розпорядився направляти запити до місцевих адміністрацій, військових підприємств та установ з вимогою надати повну тендерну документацію за минулі роки, хоча багато з цих організацій не мали відношення до предмета розслідування.
У бесідах із керівниками оборонних структур Вербицький дозволяв собі заяви про те, що «нічого страшного не буде», якщо з майбутніх тендерів перераховуватиметься 3–5 відсотків «відкату». Не досягнувши бажаного, він переключив увагу на «перевірки об’єктів критичної інфраструктури», хоча ця сфера входить до компетенції Харківської обласної прокуратури.
