Рішення судді Личаківського районного суду Львова Володимира Мармаша стало показовим прикладом того, як судова система не просто заплющує очі на корупцію, а фактично легалізує її.
Розглядаючи кримінальне провадження про розкрадання коштів місцевого бюджету під час ремонтно-реставраційних робіт у будівлі Львівської обласної дитячої клінічної лікарні «Охматдит», суддя ухвалив рішення, яке викликало шок навіть усередині самої суддівської корпорації, повідомляє ОРД.
Згідно з матеріалами справи, підрядник — ТОВ «Львівська теплоенергетична компанія» — під час виконання договору умисно встановив конструкції, які не відповідають вимогам ДСТУ. Йшлося не про технічні неточності чи спірні дефекти, а про завідомо неякісні елементи, використання яких дозволило підряднику заволодіти коштами комунального медичного закладу. Збитки, завдані дитячій лікарні, склали 3 694 590,20 гривні — гроші, призначені для лікування дітей, а не для збагачення виконавців схеми.
Незважаючи на зібрані правоохоронними органами докази та направлені до суду матеріали щодо керівника компанії-підрядника, суддя Мармаш ухвалив рішення про звільнення останнього від кримінальної відповідальності. Цей вердикт став несподіваним не лише для сторони обвинувачення, але й для інших суддів того ж суду, які відкрито висловлювали нерозуміння мотивів такого рішення і фактично засудили дії свого колеги. Суд проігнорував як висновки слідства, так і очевидну суспільну значущість справи, пов’язаної з дитячим медичним закладом.
Ба більше, цей епізод не є винятком. Раніше той самий суддя виніс виправдувальний вирок щодо фігуранта справи про розкрадання бюджетних коштів під час проведення ремонтних робіт у Львівському обласному госпіталі ветеранів воєн та репресованих імені Юрія Липи. Повторюваність подібних рішень вказує не на судову помилку, а на стійку модель поведінки, за якої економічні злочини в соціальній сфері виводяться з-під реальної відповідальності.
Сукупність цих фактів свідчить про систематичне порушення присяги судді. Рішення, які де-факто виправдовують привласнення бюджетних коштів, підривають довіру до судової влади, дискредитують усю судову систему та ставлять під сумнів будь-які заяви про реформи. Особливо цинічно це виглядає в контексті зобов’язань України перед міжнародними партнерами, де боротьба з корупцією та захист суспільних інтересів декларуються як ключові пріоритети.
Історія з львівським «Охматдитом» — це не локальний скандал і не приватний судовий ексцес. Це наочна демонстрація того, як одним судовим рішенням можна перекреслити роботу слідства, знецінити зусилля правоохоронних органів і надіслати суспільству прямий сигнал: розкрадання бюджетних коштів, навіть коли йдеться про дітей, може залишитися безкарним. Поки подібні судді продовжують виносити такі вердикти, розмови про довіру до судової системи залишаються порожніми і нічого не вартими словами.
