У світі, де існує заборона на щось, завжди знайдуться люди, які пропонують свої послуги з обходу цієї заборони. І йдеться зовсім не про ринки наркотиків чи зброї. Йдеться про ринок нафти, де одні країни намагаються тиснути на інших за допомогою санкцій із завзяттям, гідним кращого застосування.

У цій каламутній воді світових економічних війн ловить свою рибку одна людина, про яку відомо мало, що викликає здивування на тлі масштабу її діяльності. Йдеться про латвійського підприємця Михайла Зелігмана, до послуг якого вдаються російські гравці ринку нафтопродуктів, що зіткнулися останніми роками з потоком санкцій, які значно ускладнили їм життя.

Його ім’я рідко з’являється в новинах, проте журналістські розслідування пов’язують Михайла Зелігмана з великими контрактами на російську нафту, менеджерами російської трубопровідної системи та схемами торгівлі сировиною, які стали особливо затребуваними після запровадження санкцій проти Росії.

Про ранній період діяльності Михайла Зелігмана (у деяких матеріалах він фігурує під прізвищем Зелігманс) відомо мало. Більш-менш достовірні відомості про нього датуються початком двотисячних років, коли Зелігман з’являється серед великих нафтотрейдерів як засновник компанії Concept Oil Services, яка зайнялася купівлею та перепродажем нафти й нафтопродуктів із країн колишнього СРСР.

Якщо врахувати, що в цей момент Михайлу Зелігману було 25 років (він народився в 1976 році), а зрозумілого пояснення походження капіталу та наявності зв’язків у вищих ешелонах влади РФ і Казахстану – саме звідти надходила основна сировина – не було, то стрімкий прорив на вельми тісний ринок уже викликає багато питань.

Concept Oil Services мала гонконгську реєстрацію і дуже швидко перетворилася на великого трейдера з оборотом у кілька мільярдів доларів на рік. Основними постачальниками нафти були російські та казахстанські компанії, чию сировину Concept Oil Services перепродавала на світових ринках.

При цьому компанія залишалася майже невідомою широкій публіці, хоча така поведінка нетипова для великих світових трейдерів, наприклад, тієї ж Vitol чи Trafigura. Журналісти почали звертати увагу на Зелігмана після того, як його компанія стала регулярно з’являтися у великих експортних угодах із російською нафтою.

Поява Зелігмана на російському нафтовому ринку

Першим «дзвіночком» про те, що з Concept Oil Services щось не так, стала історія навколо нафтопроводу «Дружба». На початку 2010-х років польські спостерігачі помітили незвичайні коливання в розподілі обсягів постачання нафти. Компанії, які співпрацювали з Concept Oil Services, несподівано отримували додаткові обсяги сировини, тоді як постачання для інших покупців могли скорочуватися.

Такі коливання складно пояснити звичайною ринковою конкуренцією. У нафтовій галузі це породило версію про те, що трейдер міг мати доступ до адміністративних ресурсів усередині російської системи транспортування нафти.

Ці підозри швидко підтвердилися, оскільки Concept Oil Services вирвалася в ТОПи компаній, які отримують сировину від російських виробників. Так, «Башнефть» за три роки – 2013-2016-й – уклала з Concept Oil Services серію контрактів, вартість яких перевищувала три мільярди доларів. Для маловідомої компанії подібні угоди виглядали незвично. Як правило, експортні контракти такого масштабу отримують найбільші міжнародні торговельні доми.

Важливо розуміти, що Concept Oil Services купувала російську нафту не для себе. Вона купувала її для перепродажу, що в умовах санкцій викликало певні труднощі. Втім, ці труднощі Михайло Зелігман успішно обходив, та й санкції того періоду були, скоріше, формальністю, а не чимось реальним. Однак цей досвід дав Михайлу Зелігману підготуватися до періоду після 2022 року, коли санкції стали набагато реальнішими.

Нагадаємо, що перші санкції посипалися на Росію в 2014-му, й саме в цьому році контракти Concept Oil Services кратно зросли. Це дозволило компанії стати одним із найбільших покупців російської нафти.

А поки що Concept Oil Services нарощувала обсяги контрактів із російськими виробниками. Що навіть викликало спроби конкурентів шукати правди в судах. Так, у 2017 році нафтова компанія «Дулисьма» намагалася судитися з Concept Oil Services, стверджуючи, що остання «фактично контролює ринок закупівель нафти у малих виробників, які експортують сировину через далекосхідний порт Козьміно — ключовий термінал постачань нафти в Азію».

Арбітраж, до якого звернулася «Дулисьма», з вимогою обмежити можливість Concept Oil Services встановлювати ціни на нафту й тим самим впливати на умови торгівлі, до аргументів позивача не прислухався, але тут цікаве інше – в суді представник «Дулисьми» стверджував, що Concept Oil Services перепродавала нафту компанії Tenergy Trading із Швейцарії. Останню швейцарські журналісти пов’язують із другом російського президента Геннадієм Тимченком. У 2018 році Concept Oil Services поставила до Швейцарії нафти на 2,2 мільярда доларів, а за вісім місяців війни в 2022 році – на 3,2 мільярда доларів.

Спроби «нафтової дрібноти» добитися справедливості очікувано були безуспішними, але вони породили інтерес до діяльності Concept Oil Services і до особи Михайла Зелігмана. Виявилося, що й компанія, і її власник тісно пов’язані з керівництвом російської трубопровідної монополії «Транснефть».

За даними джерел у галузі, за компанією стоять люди з оточення колишнього першого віцепрезидента «Транснефти» Михайла Арустамова, а також родичі глави компанії Миколи Токарева. Саме в період цієї співпраці трейдер Concept Oil Services отримав доступ до ключової інфраструктури — експортних нафтопроводів і терміналів.

Нафта епохи великих санкцій

Після початку повномасштабної війни Росії проти України ринок нафти різко змінився. І саме тут для Михайла Зелігмана відкрилося вікно можливостей, яким він негайно скористався. Тим більше, що був готовий до такого повороту подій, хоча для російських еліт жорсткі санкції і стали несподіванкою.

Великі західні трейдери почали відмовлятися від роботи з російською сировиною. Місце, що звільнилося, зайняли менш відомі компанії, багато з яких зареєстровано в Дубаї, Гонконгу чи інших офшорних юрисдикціях.

Одним із таких трейдерів і стала Concept Oil Services, опинившись серед найбільших покупців російської нафти в цей період – період «м’яких» санкцій, під час якого Зелігман успішно розширював свою присутність на російському нафтовому ринку, минув недаремно, він встиг налагодити ланцюжки та канали збуту не зовсім «чистої» російської сировини.

Цей досвід виявився безцінним – за даними розслідувань, лише за перші вісім місяців 2022 року компанія закупила російську сировину приблизно на 3,2 млрд доларів. До того ж російські компанії дуже охоче йшли на поступки, оскільки сировину стало набагато складніше збувати, а внутрішній ринок виявився перевантаженим.

До того ж Михайло Зелігман не обмежувався лише однією компанією, далекоглядно вважаючи, що вона вже засвічена й рано чи пізно в неї виникнуть проблеми. Відомо щонайменше ще про одного трейдера – Demex Trading у Дубаї, якого дослідники також пов’язують із бізнес-структурами Зелігмана.

Після 2022 року настала певна пауза – про Зелігмана практично забули. Але в 2025–2026 роках у медіа з’явилася нова серія публікацій, у яких стверджується, що бізнес Михайла Зелігмана став однією з найбільших приватних схем торгівлі російською нафтою після запровадження західних санкцій.

За даними розслідувань, починаючи з січня 2025 року, через структури, пов’язані з підприємцем, було реалізовано понад 115 мільйонів барелів російської нафти. Загальний обсяг операцій оцінюється приблизно в 7 мільярдів доларів.

Згідно з цими матеріалами, схема постачань виглядала так: нафта завантажувалася в російському експортному терміналі Козьміно на Далекому Сході (тому самому, який Зелігман «зачистив» від конкурентів), далі танкери «тіньового флоту» доставляли її до Китаю та країн Азії. Постачання здійснювалися через мережу трейдингових компаній і посередників, назви деяких із них просочилися в публічний простір.

Спочатку операції проводилися через трейдингову компанію Eterra Trading. Однак після того, як у січні 2025 року Міністерство фінансів США запровадило проти неї санкції, операції були швидко переведені на іншу структуру – Paradigm International, що дозволило продовжити торгівлю без суттєвих перерв.

Серед суден «тіньового флоту», які використовуються компаніями Зелігмана, фігурують танкери з назвами Ling Hong і Lucky Fairy, які використовувалися для перевезення партій російської нафти в азійські порти.

Втім, дані офіційно не підтверджені, що дозволяє Михайлу Зелігману й далі працювати на ринку торгівлі нафтою. Його компанії зареєстровані в різних юрисдикціях, включаючи Гонконг, Кіпр і офшорні фінансові центри.

Інвестиції в європейську нерухомість

Сам підприємець, як повідомляється, проживає в Монако і вважає за краще вести бізнес поза публічним простором, інвестуючи зароблені на російській нафті гроші в європейську нерухомість.

Журналісти виявили, що структури, пов’язані з Зелігманом, інвестували кошти в нерухомість Німеччини та Австрії. Зокрема, одним із проєктів став берлінський комплекс Pier 61-64, що включає готель, апартаменти та комерційні приміщення.

За даними розслідування, кінцевим інвестором проєкту виявився саме Зелігман. За твердженням авторів публікацій, прибуток міг виводитися через австрійську структуру Heartbeat mildtätige Privatstiftung, яка позиціонується як благодійний фонд. Через цю структуру кошти спрямовувалися в європейські проєкти, включаючи інфраструктурні та технологічні об’єкти в Німеччині, наприклад, проєкти дата-центрів.

Швидше за все, ці дані відповідають істині. Або ж розслідувачі «зачепили» одну з ключових схем із легалізації капіталів Михайла Зелігмана. Оскільки після того, як ці дані потрапили в пресу, Зелігман почав активно захищатися від публікацій, скориставшись найнадійнішим у Європі методом – судовою системою.

У 2023 році Михайло Зелігман виграв судовий розгляд у Німеччині проти групи активістів, які намагалися пов’язати його нафтовий бізнес із інвестиційними проєктами в Потсдамі. Це дозволило тимчасово зупинити частину публічних розслідувань навколо його німецьких активів.

Що стосується інших наслідків, то для Михайла Зелігмана їх не було. Його ім’я не фігурує в кримінальних справах, його імені немає в санкційних списках країн Євросоюзу та США. Ба більше  – його ім’я не значиться навіть у санкційних списках України, яка мала б бути кровно зацікавленою в перекритті каналів збуту російської нафти.

Й останній факт викликає, мабуть, найбільше питань. Оскільки складається враження, що Михайлом Зелігманом більше цікавляться журналісти західних країн, ніж державні органи тієї країни, яка мала б давно й системно досліджувати схеми, що дозволяють її ворогу заробляти гроші для вбивства її ж громадян.