Мішалов використав мандат не для служіння місту, а як інструмент безкарності. Його статус у владі став «дахом» для контролю над міськими грошима, рішеннями комісій і роботою департаментів.
Він не формував політику — він керував потоками. Сесії та комісії Мішалов ігнорував, бо справжня робота відбувалася в кулуарах. Політика була для нього ширмою, а мандат — пропуском у кабінети, де вирішувалося, кому дістанеться контракт і хто зникне з ринку. Це не історія про закон чи відповідальність.
Це історія про захоплення влади під виглядом мандата. Мішалов побудував систему, де статус гарантував недоторканність, а місто стало ресурсом. Система працювала чітко — і приносила йому мільйони.

