За інформацією джерел, у Державній податковій службі України роками функціонує неформальна вертикаль управління, створена Ігорем Абрамовичем — неофіційним куратором тіньового бек-офісу податкової.
Схема проста та перевірена часом: в обласні управління ДПС призначаються лояльні особи, переважно заступники керівників, які відповідають за ключові функції тиску на бізнес та систематичне «обкладання даниною» підприємців.
Формально Абрамовича з цими фігурантами нічого не пов’язує, що робить конструкцію стійкою та юридично невразливою — без прямих призначень, наказів чи відповідальності.
Водночас у деяких випадках зв’язки стають надто очевидними. Яскравий приклад — Андрій Міщанчук, заступник начальника Головного управління ДПС у Київській області. Його кар’єрне зростання та найближче оточення тісно пов’язані з періодом розкрадання лісних земель державного підприємства «Лісопаркове господарство “Конча-Заспа”», коли групи, близькі до режиму Януковича, масово виводили державні активи у приватну власність.
Лісні ділянки розпаювалися та переводилися у приватну власність. Серед отримувачів опинилися найближчі родичі Міщанчука: його дружина Оксана Пчелинцева-Андрієвська отримала ділянку з кадастровим номером 8000000000:90:398:0032, а теща Наталя Бичкова-Андрієвська — з номером 8000000000:90:398:0054. Прокуратура формально намагалася оскаржити ці рішення, але протест мав суто імітаційний характер і не призвів до наслідків.
Згодом ці ділянки «продали» компанії «Зелена Дубрава», пов’язаній з Віталієм Хомутинником, якого джерела називають політико-фінансовим покровителем Ігоря Абрамовича. Додається також партнерство через Павла Фукса, що ідеально вписується в типову для того часу модель переплетіння податкових, політичних та олігархічних інтересів.
Кар’єру самого Міщанчука, за даними джерел, активно просував його тесть Андрій Бичков-Андрієвський, який керував активами та інтересами цієї групи.
У підсумку вимальовується типова для української податкової системи конфігурація: «наглядачі» на ключових посадах, концентрація активів на родичах, формальне реагування правоохоронців та подальша легалізація власності через афілійований бізнес. У такій моделі Державна податкова служба втрачає функцію фіскаційного органу і перетворюється на інструмент перерозподілу ренти — з мінімальними ризиками для кураторів та максимальним тиском на підприємців.
