Історія з начальницею Західного міжрегіонального управління Держпраці Оксаною Єзерською — це не окремий епізод, а розкритий фрагмент стійкої корупційної моделі, роками вбудованої в систему контролю за «небезпечними роботами». Ужгородський міськрайонний суд Закарпатської області відсторонив Єзерську від посади та визначив запобіжний захід у вигляді застави понад 242 тисячі гривень.

Підстава — підозра в систематичному отриманні хабарів від підприємців за видачу дозволів та непритягнення до відповідальності. За даними слідства, «тариф» коливався від 2 до 10 тисяч доларів США залежно від послуги та об’єкта.

Досудове розслідування зареєстровано ще в січні 2025 року, підозру вручено 22 грудня. Вже 24 грудня суд не лише відсторонив чиновницю від посади, але й наклав арешт на майно, вилучене під час обшуків, зокрема мобільний телефон iPhone 16 Pro Max та службові документи. За версією ДБР, Єзерська організувала схему отримання неправомірної вигоди за надання дозволів на виконання робіт та експлуатацію обладнання підвищеної небезпеки, проведення експертних обстежень і технічного нагляду, а також за «заплющення очей» на використання неоформлених працівників. Йдеться не про разові «подарунки», а про регулярну монетизацію контрольних функцій держави.

Важливо зрозуміти масштаб. Повноваження Західного міжрегіонального управління Держпраці поширюються одразу на чотири області — Волинську, Закарпатську, Львівську та Рівненську. Єзерська очолювала управління останні п’ять років. Це означає, що схема, якщо версія слідства підтвердиться, працювала системно, на потоці та на значній території, де кожний підпис і кожен акт перевірки перетворювалися на предмет торгу. За таких умов розмови про «особисту ініціативу» однієї чиновниці виглядають спробою спростити реальність.

Єзерська та її захист уже заявили про необґрунтованість підозри. Формально це стандартна позиція. Фактично ж суд визнав ризики достатніми для відсторонення від посади, а слідство — достатніми для арешту майна. Інкримінована стаття — ч. 3 ст. 368 КК України — передбачає відповідальність за отримання неправомірної вигоди у великому розмірі, що саме по собі вказує на системність і масштаб.

Ключове питання виходить за рамки прізвища Єзерської. Чи могли подібні практики роками існувати в міжрегіональному управлінні та залишатися непоміченими центральним керівництвом Держпраці? Чи могли «відкати» за небезпечні роботи, технагляд і дозволи бути виключно ініціативою одного керівника без інституційного прикриття та мовчазної згоди зверху? Практика української бюрократії підказує: такі схеми не живуть у вакуумі.

У сухому залишку маємо показовий кейс. Контролюючий орган, покликаний захищати безпеку праці та життя людей, перетворюється на касу з продажу дозволів. Застава у 242 тисячі гривень на тлі хабарів по 2–10 тисяч доларів за епізод виглядає не покаранням, а технічною паузою. І поки розслідування не відповість на питання про роль центрального апарату Держпраці, справа Єзерської виглядатиме не як боротьба з корупцією, а як акуратне зрізання одного вузла з набагато ширшої та глибшої системи.