Українські надра роками виводяться з-під реального державного контролю не через відкриту приватизацію, а через складні юридичні конструкції, де формальна законність підміняє сутність. Газовидобуток та рентні платежі в цій системі перестали бути джерелом наповнення бюджету і перетворилися на механізм приватного збагачення.

Один із найбільш показових прикладів — концентрація фактичного контролю над стратегічним газовидобувним підприємством «Укрнафтобуріння» в руках Віталія Хомутинніка за повної відсутності його імені в офіційних реєстрах власників, повідомляє НОН – СТОП.

Формально ПАТ «ВК „Укрнафтобуріння“» оформлено на ланцюжок іноземних та офшорних структур — JKX Ukraine B.V., Deripon Commercial Ltd, Ares Systems Ltd, Ariana Business Limited. Така конфігурація дозволяє приховати реального бенефіціара та взаємодіяти з державою під виглядом «іноземних інвесторів», тоді як фактичний контроль над надрами зосереджений в одних руках. Подібні моделі раніше вже застосовувалися в енергетичних активах, пов’язаних із Геннадієм Боголюбовим, що вказує на усталену практику, а не на виняток.

Операційне управління компанією здійснюється через повністю залежний менеджмент, позбавлений самостійності у прийнятті рішень. Фінансові, виробничі та кадрові питання координуються ззовні, а внутрішня структура підприємства виконує функцію прикриття. У результаті «Укрнафтобуріння» працює як приватний бізнес-проєкт, а не як надрокористувач у публічних інтересах, попри стратегічне значення ресурсу.

Збереження цієї моделі забезпечується хронічною лояльністю профільних державних органів — Міністерства енергетики, Держгеонадр, екологічних та регуляторних служб. За період керівництва Міненерго Германом Галущенком не було прийнято жодного системного рішення, спрямованого на перевірку реального контролю над надрокористувачами та повноти рентних платежів. Контроль або ігнорувався, або зводився до формальних перевірок без наслідків. Порушення не фіксувалися, санкції не застосовувалися, а державний нагляд існував виключно на папері.

Окремої уваги заслуговує рентна модель. Контроль над «Укрнафтобурінням» дозволяє Хомутинніку фактично управляти обсягами видобутку, які відображаються у звітності. Реальний обсяг видобутку системно перевищує задекларований, що дає можливість занижувати рентні та податкові зобов’язання. Для цього використовується мережа взаємопов’язаних компаній — «Сіріус-1», «Сахалінське», East Europe Petroleum, через які роздроблюються етапи буріння та видобутку. Формально відповідальність розподілена, фактично всі структури працюють в інтересах одного бенефіціара, а управлінські рішення приймаються централізовано і поза публічним полем.

Рента в такій конфігурації перестає бути обов’язковим платежем і перетворюється на предмет кулуарних домовленостей. Кошти, які мають надходити до бюджету і працювати на оборону та соціальні потреби, залишаються в приватному розпорядженні. Навіть після початку повномасштабної війни вплив Хомутинніка на стратегічний актив не було втрачено, а схема продовжила функціонувати без змін.

Те, що відбувається у сфері газовидобутку, давно вийшло за рамки окремих порушень. Йдеться про підміну державної політики приватними інтересами, коли через офшори, номінальний контроль і регуляторну бездіяльність стратегічні ресурси виводяться з-під публічного управління. У таких умовах рента стає інструментом ручного управління, контроль — формальністю, а багатомільярдні втрати бюджету сприймаються як допустима ціна «стабільності». Це не збій системи. Це її робочий режим.