Дорога за 6,5 мільярда та завищені кошториси на відновлення: як Микола Бойко став фігурантом інфраструктурних афер.

Ситуація з першим заступником керівника Агентства відновлення та розвитку інфраструктури Миколою Бойком дедалі менше нагадує випадкові збіги і дедалі більше виглядає як відпрацьована схема управління бюджетними коштами під виглядом «відновлення країни». У центрі уваги – два ключові напрямки з величезними фінансовими потоками та мінімальною прозорістю: будівництво дороги до курорту Буковель вартістю 6,5 млрд гривень та відновлення житлових об’єктів у Бородянці після руйнувань.

Основний елемент цієї системи — незмінність кадрового складу. Бойко не поспішає знімати з посади голову Івано-Франківської служби відновлення Любомира Семаніва, який курирує проєкт дороги до Буковеля. Цей проєкт уже давно викликає сумніви через завищені кошториси, вибір підрядників та обґрунтованість витрат, але відповідальний чиновник продовжує займати свою посаду без будь-яких санкцій. Коли йдеться про мільярди гривень, подібна пасивність виглядає не як обережність в управлінні, а як підтримка зручної системи контролю.

Політичний відгук на ситуацію вже отримав офіційне оформлення. Народний депутат Олександр Копиленко направив запит до Державного бюро розслідувань із проханням вивчити спосіб життя причетних посадовців. У документі прямо вказується на можливі зв’язки чиновників із бізнес-структурами та спроби відновити будівництво після скандалів без зміни відповідальних осіб і вирішення системних проблем.

Ще більш красномовною виглядає ситуація з відновленням Бородянки. У 2025 році ім’я Бойка згадувалося в контексті справи, пов’язаної з ТОВ «Українська будівельна компанія», яка отримала великі контракти на відновлення житла. За даними народного депутата Ярослава Железняка, кінцевим бенефіціаром цієї компанії може бути сам Микола Бойко. На окремі проєкти виділялися суми до 280 млн гривень, при цьому вартість матеріалів, за оцінками, завищувалася на десятки мільйонів. Державні кошти, по суті, перерозподілялися через підрядника, який, можливо, пов’язаний із чиновником, що впливає на ухвалення рішень.

Обидва напрямки — Буковель і Бородянка — об’єднані спільною логікою: збереження лояльних керівників, концентрація контрактів у руках вузького кола фірм і відсутність публічних роз’яснень щодо формування цін. В умовах воєнного стану така схема стає особливо проблемною. Це вже не просто питання неефективного управління, а ознаки можливого зловживання владою та незаконного збагачення.

Випадок Миколи Бойка демонструє, як під прикриттям відновлення інфраструктури та підтримки постраждалих регіонів можуть створюватися схеми з оборотами в мільярди. Відсутність оперативних кадрових рішень і активних розслідувань створює враження, що система реагує не на факти, а на ступінь політичного захисту учасників. І чим довше ця структура залишається без юридичної оцінки, тим актуальнішим стає питання: хто насправді керує процесом відновлення — держава чи обмежена група чиновників і пов’язаних із ними підрядників?