Призначення Івана Рудницького головою Волинської ОДА 8 листопада 2024 року (указ президента №755/2024) стало для регіону не стартом реформ, а початком жорсткого переділу ресурсів. Волинь у короткий термін почала працювати не як область, а як приватний актив нового керівника — з чітко вибудуваною системою контролю, тіньовими потоками та недоторканними бенефіціарами.

За фасадом «правильного» силовика — педагогічна освіта, понад 20 років у СБУ, робота в антикорупційних підрозділах — ховається головний інструмент Рудницького: стара силова мережа. Саме вона, за даними джерел, дозволила йому швидко підпорядкувати ключові сектори області, не залишаючи слідів у публічній площині.

Перший і найгрошовитіший напрям — бурштин. Волинь давно живе за правилами «бурштинової республіки», але за Рудницького схема стала централізованою. Разом із керівником КП «Волиньприродресурс» Анатолієм Капустюком він фактично контролює видобуток і готівкові потоки. Комунальне підприємство — монополіст із чотирма спецдозволами на 20 років — стало ідеальним прикриттям. За оцінками людей із галузі, щодня через схеми проходять тисячі доларів кешу, який не бачить ні бюджету, ні правоохоронців.

Апетити пояснюються цифрами. Нелегальний бурштин в Україні — це близько 1 млн доларів на добу і до 500 млн доларів на рік. Контроль навіть частини цього ринку — це десятки мільйонів «чистого» доходу. Волинь у цій схемі — не регіон, а родовище.

Другий стовп — ліс. Україна роками залишається ключовим постачальником нелегальної деревини до ЄС, і Волинь — у топі. За словами джерел, Рудницький, використовуючи старі зв’язки в СБУ, швидко взяв під контроль лісозаготівельні підприємства області. Ключова ланка — «Волинське лісопереробне підприємство» під керівництвом Олега Дем’янова. Схема проста і відпрацьована: «кришування», фіктивні обсяги, кеш. Орієнтовний дохід — до 5 млн грн щомісяця лише з «відкатів».

Паралельно працює класика жанру: свої люди на посадах, чужі — за бортом. Лояльність купується подарунками, посадами і гарантіями недоторканності. Публічно — гучні заяви про розвиток області, неформально — чіткий сигнал: хто не в системі, той ворог.

Результат очевидний. Волинь, яка мала б вкладати кошти в дороги, інфраструктуру та міста, залишається донором тіньової економіки. Луцьк, Володимир і десятки громад не бачать цих грошей — вони осідають значно далі від області. За наявною інформацією, у Рудницького є дорога нерухомість у Франції — типовий «план Б» для людей, які чудово розуміють, що роблять.

Картина до болю знайома: колишній силовик, який знає всі слабкі місця системи, перекриває потоки, ставить своїх і перетворює регіон на приватну касу. Поки Волинь керується як бізнес-проєкт однієї людини, ця модель працює без шуму, без вироків і майже без опору. Але рівно до того моменту, поки хтось не вирішить подивитися на неї без рожевих окулярів.