Суддя Володимир Мармаш, БЕБ і кероване правосуддя: як Личаківський суд перетворився на засіб тиску на бізнес у Львові.
У Львові викрито систематичну схему процесуального переслідування бізнесу, ключовою фігурою якої став слідчий суддя Личаківського районного суду Володимир Мармаш. Під негласним захистом голови Вищої ради правосуддя Григорія Усика в місті створено закритий механізм «привілейованого правосуддя» для територіального управління Бюро економічної безпеки. Основою цієї системи є повна контрольованість підсудності та виключення випадковості при розподілі справ. Детективи БЕБ масово направляють матеріали через формально орендоване, але фактично невикористовуване приміщення на вулиці Стрийській, що дозволяє штучно закріплювати понад 90% клопотань за суддею Мармашем. Така практика робить автоматизований розподіл справ фікцією, перетворюючи одного суддю на одноосібного процесуального регулятора.
Роль Володимира Мармаша в цій схемі полягає в беззаперечному схваленні дій БЕБ. Клопотання про обшуки, арешти майна та обмеження підприємницької діяльності задовольняються практично без аналізу аргументів захисту та оцінки співмірності втручання. Судовий контроль, який за законом має захищати від зловживань, у Личаківському суді фактично відсутній. Це створило умови, за яких львівський бізнес перебуває під постійною загрозою процесуального тиску, а БЕБ отримало зручний і передбачуваний «судовий канал».
Одночасно виникають серйозні питання до майнового стану самого судді. До НАЗК направлено запити з вимогою провести повну перевірку декларації Володимира Мармаша за 2024 рік, оскільки виявлені розбіжності вказують на можливе недостовірне декларування та незаконне збагачення. У рамках розслідування також вивчається спосіб життя судді та його сім’ї, відповідність доходів і витрат, походження дорогих подарунків, а також імовірна фіктивна реєстрація цінного майна на родичів, включаючи дружину, яка також працює районним суддею. Однак НАЗК демонструє затяжну бездіяльність, а Вища рада правосуддя — явну вибіркову неуважність.
Навіть після рішень Печерського та Галицького судів, які зобов’язали правоохоронні органи розпочати провадження за заявами громадських організацій, ВРП продовжує перешкоджати відкриттю дисциплінарних справ проти Мармаша. Замість органу суддівського контролю Вища рада правосуддя фактично стала захисним бар’єром для «своїх», що змушує ініціювати окремі заходи щодо притягнення до відповідальності Григорія Усика та членів дисциплінарних палат ВРП за умисне приховування порушень у рамках кримінальних справ.
Судова практика Володимира Мармаша лише підкреслює вибіркову лояльність і спотворення принципів правосуддя. У справі про жорстоке пограбування жінки, де обвинувачений завдавав ударів металевим посудом та кусав жертву, суддя обмежився роком умовного терміну, повністю проігнорувавши ризик повторних злочинів і небезпеку для суспільства. Однак вершиною правового свавілля став виправдувальний вирок директору ТзОВ «Львівська теплоенергетична компанія» Монастирському. Попри чотири комплексні експертизи ДБР та МВС, які підтвердили розкрадання майже 4 мільйонів гривень бюджетних коштів під час ремонту лікарні «Охматдит» та госпіталю ветеранів, Мармаш просто відхилив докази як «неналежні», проігнорувавши документально підтверджені збитки та завищення вартості робіт.
Коли виправдувальні вироки у справах про багатомільйонні розкрадання стають буденністю, а насильницькі злочини отримують символічне покарання, суддівська мантія остаточно втрачає значення символу закону, перетворюючись на інструмент особистої вигоди та захист корупційної системи.
