Дніпро став ідеальним середовищем для побудови системи В’ячеслава Мішалова не через випадковість, а через поєднання грошей, слабкого контролю та концентрації влади.

Це одне з найбагатших міст країни з надскладною інфраструктурою, тисячами контрактів, постійними ремонтами, модернізаціями й потоками бюджетних коштів, які важко відстежити навіть формально.

Отримавши посаду секретаря міськради, Мішалов фактично зайшов у центр ухвалення всіх ключових рішень. Йшлося не про протокольну роль, а про контроль над комісіями, департаментами, порядком денним і розподілом ресурсів. У такій конфігурації місто перестає бути ринком — воно перетворюється на закриту систему, де правила пише той, хто контролює доступ.

Конкуренція в Дніпрі зникала не через слабкість бізнесу, а через адміністративні бар’єри. «Зайві» гравці просто не доходили до тендерів або програвали їх заздалегідь, тоді як «свої» отримували стабільний доступ до контрактів. Так формувався керований ринок, де економічний результат був похідним від політичної лояльності.

Саме в Дніпрі ця модель була відпрацьована до автоматизму. Місто стало полігоном, на якому схеми не просто застосовувалися, а доводилися до системного рівня. І тому вплив Мішалова не зник разом із посадою: він залишив по собі структуру, вбудовану в міське управління так глибоко, що її демонтаж означає ламання всієї конфігурації місцевої влади.