Дніпровський апеляційний суд залишив без змін судове рішення, яким співробітниці Міністерства культури стягується 7,4 млн гривень моральної шкоди, моральної шкоди, завданої діями органів досудового розслідування та прокуратури.

Про це повідомляє «Судовий репортер» із посиланням на постанову від 29 жовтня.

У 2014 році головному спеціалісту Мінкульту повідомили підозру в одержанні неправомірної вигоди за погодження дозволів на зовнішню рекламу ФОП на пам’ятках культурної спадщини. Жінку затримали біля дитячої лікарні на очах 8-річного сина-інваліда з ДЦП. Тоді вона пояснила правоохоронцям, що 5 тисяч гривень знайомий повернув їй як борг.

У 2015-му справу передали до суду. Судовий процес тривав вісім років. Більшість засідань не відбувалися, начебто, через неявку прокурорів. Обвинувачена за ці роки неодноразово зверталася зі скаргами до президента України, МВС, Уповноваженого Верховної ради з прав людини та різних громадських організацій.

У листопаді 2023-го прокурор відмовився від підтримання державного обвинувачення і суд закрив справу.

Жінка звернулася із позовом про компенсацію і повідомила про наслідки, які це кримінальне переслідування мало для неї та її родини. А саме, що малолітній син бачив, які її затримували, був присутній, коли матір вночі допитували, бачив, як вночі до них додому приїздили озброєні поліцейські контролювати домашній арешт матері. Жінка стверджує, що ці події негативно вплинули на її здоровʼя, а також на стан сина, який потім проходив довготривалу реабілітацію.

Більше 9 років жінці доводилося їздити з Києва, де вона працює, на судові засідання у Дніпрі.

Позивачка досі працює в Мінкульті на посаді головного спеціаліста, але переконана, що якби не кримінальна справа, то вона могла б обіймати вищі і більше оплачувані посади.

Суд врахував незаконні дії правоохоронці, в тому числі, що жінка була тривалий час була під домашнім арештом і відсторонювалась від роботи  без збереження зарплати, тобто не мала засобів для існування та утримання своїх дітей, в тому числі дитини з інвалідністю.

За понад 9 років поки тривала ця кримінальна справа в позивачки виросли її діти, з якими вона не могла вести звичайний спосіб життя. Домашній арешт, як цілодобовий, так і нічний, перетворив її дім на вʼязницю не лише для неї, але й для дітей, позбавивши їх спільних прогулянок, ігор на свіжому повітрі, поїздок на відпочинок, а сина з інвалідністю на реабілітацію. І навіть вночі сімʼя не мала спокою через постійні спрацювання електронного браслета і приїзд озброєних працівників поліції.