За місяць до оголошення скандального тендеру мер Харкова Ігор Терехов особисто підписав лист виробнику обладнання Danfoss із гарантіями оплати майбутнього замовлення. Але коли дійшло до закупівлі, між виробником та комунальним підприємством з’явився посередник, який на рівному місці накрутив близько у 70 млн грн.

Про це пише видання “Телеграф”.

Як в оборудці зʼявилася прокладка з багатомільйонною націнкою? І чому власник цієї фірми продовжує заробляти на міських тендерах навіть після гучного скандалу, — про це наше розслідування. А також про те, як чиновників міської влади, на нашу думку, штучно виводять з-під відповідальності.

Звідки виросли ноги

У той час як прифронтовий Харків щодня виборює право на життя під обстрілами, у кабінетах Печерського суду Києва розгортається драма майже на 70 мільйонів. Саме таку “націнку” міг “не помітити” гендиректор “Тепломереж” Василь Скопенко. Проте він сам має підозру лише у недбалості, тоді як підлеглі та багаторічний бізнес-партнер Олег Бєлєньков – у розкраданні майна. Ключовий момент – старт багатомільйонній оборудці дав документ за підписом мера Ігоря Терехова.

Скандал розгортається навколо порушень на великій закупівлі трубопровідної арматури (кранів, вентилів тощо) для комунального підприємства “Харківські теплові мережі”. Головне питання, яке випливає з матеріалів розслідування Головного слідчого управління Нацполіції: чи могли їх допустити організатор торгів та підрядник без відома “першої особи” міста?

Ось головні факти, які вказують на активну залученість мерії до процесів. По-перше, Тепломережі – комунальна власність міста, відповідно, підприємство підпорядковане мерії. А гендиректор Василь Скопенко призначався на посаду саме розпорядженням міського голови Ігоря Терехова.

По-друге, у судових ухвалах згадується лист за підписом Терехова, надісланий на адресу ТОВ з іноземними інвестиціями “Данфосс ТОВ” (представника світового концерну Danfoss) ще 16 лютого 2023 року. У цьому зверненні місто не просто просило виготовити специфічне обладнання для комунальників, а й надавало гарантії оплати замовлення.

Такий “авансовий” підхід до справи мер використав за місяць до офіційного оголошення тендеру на постачання запірної арматури – 21 березня 2023 року. І це фактично дало зелене світло всьому процесу. Навіть якщо врахувати, що документ готували підлеглі, очільник Харкова не міг не розуміти вагу свого підпису під фінансовими гарантіями на 150 млн грн. Натомість якщо мер знав, що контракт у підсумку отримує не реальний виробник, а фірма-посередник із націнкою у десятки мільйонів, це може свідчити про пряму зацікавленість. Якщо ж підпис ставився “наосліп” – це говорить про управлінський безлад під час війни.

Коли ж прийшов час тендеру, виробник (“Данфосс ТОВ”) участі в ньому чомусь не брав. Єдиним претендентом і переможцем стало ТОВ “Старт Лінкор”. Ця компанія, як випливає з матеріалів справи, виконала роль класичної “прокладки”.

• Фірма купила 272 одиниці продукції у “Данфосс ТОВ” за 87,5 млн грн.
• Ту саму арматура “Старт Лінкор” поставил КП “Харківські теплові мережі” вже за 153,7 млн грн.
• Зауважимо, саме на таку суму підписав фінгарантію міський голова Харкова, тобто — уже з інтересом посередника…

Захмарну ціну організатори намагались “прикрити” паперами, а саме довідками Харківської торгово-промислової палати. От тільки в одній містилися реальні ринкові ціни, в іншій – “потрібні” для легалізації “націнки” на десятки мільйонів. У матеріалах справи зазначено: завищені цифри “намалювали” на основі даних фірм, які взагалі не займаються виробництвом запірної арматури.

Проте ця хитрість не пройшла. Хоча пряма різниця між ціною купівлі товару посередником і його продажу комунальникам становить 66,2 млн грн, у матеріалах справи зафіксовані збитки 69,7 млн грн. Різниця у понад три мільйони пов’язана з тим, що судово-економічна експертиза врахувала додаткове штучне завищення цін не лише на саму арматуру, а й на її дорогі комплектуючі – електроприводи Auma та редуктори.

Хто у грі: розподіл ролей та статті

Слідство у справі чітко розділило фігурантів на тих, хто організував схему, і того, чия “сліпота” дозволила її реалізувати.

• Мозком та організатором оборудки з заволодіння бюджетними коштами, на думку слідства, був Олег Бєлєнков (власник фірми “Старт Лінкор”).
• Правою рукою бізнесмена виступала директорка фірми Наталія Степова, яка підписувала договори та фінансові документи.
• Натомість Василь Скопенко – гендиректор КП “Харківські теплові мережі”, як вважають правоохоронці, просто не помітив, що підлеглі “заточили” закупівлю під потрібну фірму. Проте, хто саме з посадовців за це був відповідальний, в ухвалах не деталізовано. Підписантом основного договору, наприклад, є фінансовий директор КП Ігор Горішний, а відповідальною за тендер була Анна Пивоварова, проте їх прізвища — дивним чином — відсутні в переліку фігурантів.

Таке розподілення ролей вплинуло на кваліфікацію дій “героїв”. Василя Скопенка підозрюють лише у службовій недбалості, що спричинила тяжкі наслідки (ч. 2 ст. 367 КК України), і йому світить максимум 5 років за ґратами. Натомість Олега Бєлєнькова та Наталію Степову слідство вважає причетними до привласнення та розтрати майна в особливо великих розмірах в умовах воєнного стану (ч. 5 ст. 191 КК України). Це найважча стаття у “корупційному блоці”, що передбачає від 7 до 12 років позбавлення волі з конфіскацією майна.

До речі, Бєлєнькову Печерський районний суд призначив спочатку рекордну заставу майже у розмірі завданих збитків – 69,6 млн грн, проте згодом Київський апеляційний суд проявив “гуманність” і зменшив її до 3 млн грн.

Натомість Скопенко пройшов шлях від цілодобового домашнього арешту до застави у 832 тис. грн, а наразі перебуває під особистим зобов’язанням. І більшість ключових рішень щодо гендиректора КП ухвалював суддя Олег Білоцерківець – найбільш відомий суддя Печерського райсуду (під час пандемії закривав справу проти елітного ресторану “Велюр” за порушення ковідних обмежень; знімав арешт з майна компаній, пов’язаних з “гаманцем Януковича” – олігархом Сергієм Курченком тощо).

І паралельно Скопенко бореться за право повернутися до управління КП. Аргументи юристів, зокрема, побудовані на трьох китах:

• незамінність – адвокати стверджують, відсторонення директора стратегічного підприємства в прифронтовому місті блокує підготовку до зими та реорганізацію підприємства;
• війна експертиз – захист надав висновки інституту ім. Бокаріуса та КНДІСЕ, за якими ціни постачання “Старт Лінкора” – ринкові, а збитки – міфічні;
• сімейний статус – без роботи Скопенко як батько шести дітей (з них п’ятеро – неповнолітні) не має засобів для існування.

Суд, однак, парирував: відсторонення не є звільненням, і підозрюваний може реалізувати своє право на працю в інших сферах, не пов’язаних з керівництвом КП “Харківські теплові мережі”.

Тінь Олега Бєлєнкова: від реєстратора до “короля тендерів”

Версія слідства про “просту недбалість” комунальника Василя Скопенка викликає серйозні сумніви, якщо поглянути на його багаторічний зв’язок з Олегом Бєлєньковим. Спільна історія почалася ще у 2018 році, коли Бєлєньков зареєстрував компанію “Монтаженерго-2018”, співвласником якої згодом став сам Василь Скопенко та його бізнес-партнер Михайло Мажник. Ця оборудка, здається, натякає, що між цими персонажами був звʼязок… який став фундаментом для подальшої фантастичної удачливості фірм Бєлєнькова на комунальних закупівлях.

Ось як виглядає його бізнес-імперія в розрізі співпраці з КП “Харківські теплові мережі”:

• ТОВ “Старт Лінкор” – фігурант справи про “золоті засувки” загалом отримав від підприємства 308 млн грн. Фірма виступала багатопрофільним постачальником, забезпечуючи тепломережі силовими кабелями різних марок, металопрокатом, засобами пломбування та контролю, електротехнічним обладнанням тощо. Примітно, що значну частину цих замовлень компанія отримала без конкуренції на відкритих торгах або через прямі договори, а ціни на окремі позиції були на чверть вищими за ринкові.
• ТОВ “Інтех СК” (Бєлєньков володіє 50 на 50 в партнерстві з Андрієм Криштофоровим, який до створення фірми був дрібним ФОПом) стало справжнім тендерним фаворитом. Фірма фактично монополізувала підряди на реконструкцію теплових мереж та будівництво когенераційних установок у Харкові та натендерила понад 1 млрд грн.

• “Харківське спеціалізоване монтажно-експлуатаційне підприємство”, яке на 100% належить Бєлєнькову, – класичний приклад компанії-супутника. Доки Скопенко керував “Харківобленерго”, фірма отримала там підрядів на понад 100 млн грн, щойно Скопенко перейшов у “Харківські теплові мережі”, Бєлєнков миттєво переорієнтувався на закупівлі цього підприємства.
• Белєньков заробляв на КП і як фізична особа-підприємець. Протягом останніх років його ФОП регулярно отримував виплати за оренду автомобільного підйомника для “підготовки до опалювального сезону”. Загалом за 2025-2026 роки зафіксовано 59 таких трансакцій на загальну суму близько 1,5 млн грн.

Ще одна гучна справа: когенераційна “матрьошка”

Пліч-о-пліч з неймовірною тендерною “удачливістю” оточення гендиректора КП “Харківські теплові мережі” йшли й системні порушення. Як з’ясував “Телеграф”, фігуранти справи про “золоті засувки” вибудували ще одну схему навколо будівництва модульної газової когенераційної установки по вул. Артема Веделя, 4. Про що свідчить одна з судових ухвал у справі.

З документа випливає, що виділені на цей об’єкт бюджетні кошти прокрутили через кілька фірм:

• на першому етапі вже знайома нам ТОВ “Старт Лінкор” закупило необхідне обладнання у реального виробника ТОВ “Енерджигруп” за 6,8 млн грн;
• того ж дня за паперами обладнання “перепродали” іншій фірмі Бєлєнькова – ТОВ “Інтех СК”, але вже за 8,9 млн грн;
• і саме за такою ціною – на 2,12 млн грн вищою за реальну ціну установки – ТОВ “Інтех СК” отримав контракт з КП “Харківські теплові мережі”.

Найзухваліша деталь цієї схеми – реальний виробник доставив товар напряму на місце монтажу обладнання, тоді як мільйонна різниця осіла на рахунках фірм Бєлєнькова.

На відміну від справи про запірну арматуру, де керівнику КП інкримінують “недбалість”, у справі когенераційної “матрьошки” фігурують тільки підлеглі Скопенка. А саме – перший заступник гендиректора “Харківські теплові мережі” Максим Ленчик, що знав реальну вартість обладнання, проте підписав договір із “Інтех СК” та погодив обґрунтування для неконкурентної закупівлі поза системою Prozorro. А також Анна Головченко – начальниця служби капітального будівництва КП, яка підготувала службову записку про необхідність угоди саме з фірмою Бєлєнькова, хоча була поінформована про прямі відносини “Харківських теплових мереж” із виробником та справжню ціну устаткування.

На лаві підсудних разом з менеджерами КП буде й бізнесмен Олег Бєлєньков як бенефіціар ТОВ “Старт Лінкор” та “Інтех СК”, а також директори цих підприємств Наталія Степова та Андрій Криштофоров. Всім інкримінують розтрату майна (ч. 5 ст. 191 КК України), а Бєлєнькову — ще й відмивання доходів (ч. 1 ст. 209 КК України).

Наразі розслідування у цій справі завершено, матеріали передані до Слобідського районного суду Харкова, підготовче засідання призначене на 7 вересня.

“Біле пальто” директора, шлейф НАБУ та тиша в мерії

Оборудки із засувками та когенераційними установками – далеко не єдиний “гріх” менеджменту КП “Харківські теплові мережі”. Поки тривають судові засідання, а правоохоронці звітують про викриття, на комунальному підприємстві панує паралельна реальність, де корупційні скандали жодним чином не заважають “бізнесу”.

Найбільш промовистим фактом є те, що фігуранти кримінальних справ й досі залишаються фаворитами замовника. Навіть у червні 2026 року, коли розслідування щодо “золотих засувок” та “когенераційної матрьошки” було у розпалі, компанії Олега Бєлєнькова продовжили отримувати мільйонні підряди:

• 5 червня ТОВ “Інтех СК” виграло тендер на реконструкцію об’єкта, що передбачає встановлення когенераційних установок вартістю 48,3 млн грн;
• 9 червня ТОВ “Старт Лінкор” отримало чергове замовлення від тепломереж на запірні кульові крани на суму 2,7 млн грн.

Це свідчить про те, що на підприємстві — дивним чином — не бачать жодної проблеми у співпраці з особами, яких слідство прямо називає організаторами схем із вимивання бюджетних коштів. Не бачить тут проблем і міський голова Харкова Терехов.

Ба більше, у цій історії простежується чітка стратегія “юридичного щита” для керівника КП. Поки бізнес-партнерів та підлеглих Василя Скопенка судять за пряму розтрату майна, він сам або проходить за значно м’якшою статтею, або взагалі відсутній у списку обвинувачених.

Таке “дистанціювання” директора створює ілюзію його “необізнаності”, хоча системність переплат свідчить про зворотне. До цього додається й розслідування НАБУ, в якому фігурував перший заступник Скопенка – Сергій Волик. Справа стосувалася закупівлі труб, вікон та технічної солі у 2022 році на понад 160 млн грн за прямим договорами поза Prozorro, де ціни були завищені вдвічі. Особливого цинізму історії додає те, що 22 млн грн із цієї суми були коштами Світового банку, призначеними на відновлення критичної інфраструктури. Наразі про перебіг цього розслідування публічної інформації майже немає, і виглядає так, що справа просто “зависла”.

Та найбільше запитань у цій історії викликає відсутність реакції з боку керівництва Харкова. Василь Скопенко був призначений на посаду розпорядженням міського голови, і саме мерія через профільних заступників має контролювати роботу КП. Втім попри низку гучних справ від різних відомств, мільйонні збитки громади, задокументовані махінації з документами, міська влада зберігає мовчання. Жодних звільнень за статтею, внутрішніх аудитів чи публічного засудження топменеджменту КП.

Видається, що “Харківські теплові мережі” вже давно потребують не косметичних ремонтів чи судових виправдань, а повного, радикального перезавантаження всієї системи управління. Адже поки рядові тепловики під обстрілами рятують місто від холодів, керівна вертикаль КП, схоже, остаточно заплуталася у власних корупційних схемах.

Чи вдасться топпосадовцям вийти сухими з води – покаже час. Далі буде.