Кличко здав столичні активи бізнес імперії ексконсула рф Алієва: чиї інтереси насправді обслуговує мерія?
Про це пише ГО “Нон-Стоп Україна”.
Віталій Кличко – одіозний мер Києва, вже роздав половину київських земель своїм соратникам. І серед цих «соратників» — не просто забудовники, а колишній почесний консул рф Вагіф Алієв. У той час, коли Україна воює, столичні активи роками опинялися під контролем людини з прямими зв’язками з державою-агресором. І це не припущення — це підтверджується структурою бізнесу, активами та кримінальними провадженнями.
Алієв вибудував цілу імперію через підконтрольні компанії — «Інвестбуд Гарант», «ТРЦ Лавина», «Мандарин Плаза» та інші. Саме ці структури фігурують у кримінальному провадженні щодо ухилення від сплати податків в особливо великих розмірах. Схема проста і цинічна: випуск фіктивних облігацій з неринковими відсотками, штучне завищення витрат і мінімізація прибутку. Гроші виводилися через афілійовані компанії, залишаючи бюджет України без надходжень.
Окремий рівень — міжнародні прокладки. У схемах використовувалися компанії-нерезиденти з Кіпру та Швеції, зокрема Northwalk AB та інші структури. Вони ж виступали кредиторами українських компаній, створюючи штучні борги та відсотки. Це дозволяло виводити десятки мільйонів гривень за кордон під виглядом фінансових операцій. При цьому податки або не сплачувалися взагалі, або суттєво занижувалися. Такі механізми прямо підривають економічну безпеку держави.
Показовий момент — різка «перереєстрація» бізнесу після початку розслідувань. Частину активів Алієв переписав на свою доньку Марину Дорохіну. Це класичний спосіб уникнення відповідальності, коли бенефіціар формально зникає з документів, але зберігає контроль. Жодної реальної зміни управління не відбулося. Це лише спроба сховатися від санкцій та правоохоронців.
Ще один епізод — історія з бізнес-центром «Парус». Спочатку об’єкт контролював Алієв, потім він перейшов до Вадима Столара. Формально — різні власники, фактично — одна й та сама орбіта впливу. Це виглядає як узгоджений перерозподіл активів між пов’язаними особами. Таким чином ключові об’єкти Києва роками залишалися під контролем вузького кола людей.
Навіть коли податкова намагалася втрутитися, компанії просто ігнорували вимоги. Наприклад, ТОВ «Енергопласт» не надавало документи, не допускало перевірки і зривало роботу податкового керуючого. У результаті суд був змушений арештувати рахунки компанії через податковий борг понад 1,5 млн грн. Але навіть це не зупинило діяльність структури. Система продовжила працювати.
Наразі нами скеровано повторну скаргу щодо діяльності Алієва з чіткими вимогами: встановити факти використання підконтрольних компаній (ТОВ «Інвестбуд Гарант», ТОВ «ТРЦ Лавина», ПрАТ «Мандарин Плаза») для штучного формування витрат через випуск незабезпечених облігацій та виведення коштів на афілійовані структури, перевірити обставини переоформлення корпоративних прав на Марину Дорохіну та інших пов’язаних осіб після відкриття кримінальних проваджень, надати правову оцінку діям посадових осіб КМДА та контролюючих органів щодо сприяння у передачі активів.
Це історія не лише про одного забудовника. Це про те, як під час війни українську столицю роками ділили між «своїми», серед яких — люди з російським бекграундом. Про схеми, офшори, фіктивні борги і контроль над мільярдними активами. І головне питання — як так сталося, що Київ опинився в руках таких «інвесторів», і хто за це відповідатиме?

