24 лютого 2022 року російські танкові колони рушили з Криму на північ. У Генічеську, курортному містечку на березі Азовського моря, близько 19 тисяч людей раптом опинилися під окупацією.

Про це пише Канал 24

Для однієї місцевої підлітки це стало початком іншого життя.

23 лютого 2021 року, за рік і один день до окупації, 12-річна Катя з’явилася у відео своєї школи. У вишиванці, з соняшником у руках, вона говорила українською: “Народ, який не усвідомлює значення рідної мови, її ролі в розвитку особистості, не плекає її – не може розраховувати на гідне місце в суцвітті народів”.

Минає 1 686 днів. Тепер їй 17. У жовтні 2025 року Російське агентство у справах молоді нагороджує дівчину грантом у розмірі 800 тисяч рублів. За “розвиток патріотичного виховання” на окупованих територіях.

Що відбулося між цими двома точками – журналісти досліджували місяцями. Вони пройшли відеокурс програми, яка навчає підлітків вести інформаційну війну в інтересах Кремля; проаналізували сотні сторінок внутрішніх документів ворога і відстежили долі реальних українських дітей з окупованих територій.

Цей матеріал створено у межах освітньої програми Achilles Data, організованої Bakala Foundation. Bakala Foundation не несе відповідальності за зміст цього матеріалу. Над публікацією працювали: Максим Дудченко (KibOrg), Мар’ян Чупак (24 Канал), Ігор Ющенко (Суспільне), Євгенія Моторевська (Kyiv Independent), Ліна Іванова (KibOrg), Олена Логінова (OCCRP), Ілля Лозовський (OCCRP). Англійська версія від OCCRP доступна за посиланням. Також матеріал українською читайте на KibOrg. Дизайнер головного фото – Джеймс О’Браєн.

“Тобі й мені судилося служити Росії”

Пізно вночі, влітку 2023-го, п’ятеро підлітків з окупованої Донеччини сіли в поїзд у Ростові-на-Дону до Москви.

Коли Росія розпочала війну проти України у 2014 році, вони були ще дітьми. Тепер – майбутні військові кореспонденти, яких навчають транслювати кремлівську пропаганду.

Супроводжує їх 48-річний Олексій Ліньов – командир гранатометного підрозділу, якому Офіс Генерального прокурора України вручив підозру у вчиненні воєнних злочинів та виправданні російської агресії. Менш ніж за рік після тієї поїздки кремлівські медіа повідомлять про його загибель на фронті.

Покійний Лінєв, який возив українських дітей на медіафорум “Юнкор” у Москву / Фото з російських ЗМІ

Тим часом ще три групи підлітків з інших окупованих регіонів уже прямують до російської столиці. Мета – перший всеросійський медіафорум “Юнкор”, який організовує “Юнармія”.

З 28 липня по 1 серпня 2023 року щонайменше 18 дітей з окупованої України разом із понад сотнею учасників з різних регіонів Росії навчалися транслювати “правду” про війну. Програма заходу передбачала зустріч із солдатом з фронту, лекцію про “соціальну інженерію” в “епоху нових медіа” та інше.

Власне, “Юнармія” – всеросійська молодіжна організація, заснована 2016 року з ініціативи тодішнього міністра оборони Сергія Шойгу. Серед її цілей – “інтелектуальний, моральний і фізичний розвиток” молодого покоління та підготовка до виконання громадянського і військового обов’язку перед державою.

Тобі й мені судилося служити Росії, – йдеться в гімні організації.

Начальник Генерального штабу “Юнармії” Владислав Головін у 2025 році доповів президенту Путіну: 12 000 членів організації вже взяли участь у війні проти України.

Начальник Генштабу “Юнармії” Головін / Фото проросійського медіа з “ДНР”

Загалом “Юнармія” заявляє про понад 2 мільйони членів і присутність у всіх 89 офіційних регіонах Росії, зокрема на окупованих українських територіях.

За даними Центру національного спротиву – платформі при Силах спеціальних операцій ЗСУ, яка координує цивільний опір російській агресії, – у 2025 році понад 5 500 українських дітей перебували в лавах руху.

Відповідно до даних сайту “Юнармії”, з моменту заснування у 2017 році лише програма “Юнкор”, яка готує майбутніх журналістів, виросла приблизно до 5 000 учасників.

Прапор і учасники “Юнармії” / Фото зі соцмереж руху

Внутрішні документи, отримані журналістами, засвідчують: на окупованих територіях налічується щонайменше 141 активний учасник “Юнкору” – від 6 на Херсонщині до 60 на Донеччині.

З тих самих документів випливає, що у 2024 році на “Юнкор” витратили 9 мільйонів рублів (119 тисяч доларів). Приблизно дві третини пішло на організацію медіафоруму в Москві, решта – на супутні витрати.

Утім, ця скромна сума не відображає справжнього масштабу: програма “Юнкор” спирається на широку інфраструктуру руху – зокрема на десятки “Будинків Юнармії”, зведених по всій Росії та на окупованих українських територіях.

Згідно з наявними документами, у 2023 році “Юнармія” запросила у Міністерства оборони Росії 200 мільйонів рублів і отримала від уряду загалом понад 500 мільйонів.

Наступного року “Юнармія” звернулася до “Руху перших”, іншої прокремлівської молодіжної організації, яка отримує фінансування з російського бюджету, – за субсидією у 270 мільйонів рублів.

Програма, яка вчить воювати словом

Щоб з’ясувати, що саме “Юнкор” закладає у свідомість українських підлітків, один із журналістів увійшов на вебплатформу програми під обліковими даними реального учасника руху.

Уже з перших хвилин вступної лекції зникають сумніви щодо мілітаризованого характеру навчальної програми.

Як військово-патріотичний рух, ми орієнтуємося на роботу найсміливіших, а можливо, і наймудріших представників журналістики – військових кореспондентів,
– каже Ксенія Барладян, керівниця пресслужби “Юнармії”.

Керівниця пресслужби “Юнармії” Барладян / Скриншот з відеолекції для юнкорів

Слово “воєнкор” пролунає щонайменше 20 разів упродовж всього курсу. Проходячи тематичні курси – “Журналістика”, “Соціальні мережі”, “Інформаційна безпека” – учасники вивчають, як працює медіаіндустрія, як застосовувати різні журналістські техніки та здобути успішну кар’єру.

Водночас юнкорів навчають бути завзятими інформаційними солдатами.

Наш інтернет-простір – це справжнє поле бою. Дуже хочу, щоб ви створювали позитивний, правильний, добрий, корисний, розумний і патріотичний контент… Якщо ви правильно будете використовувати соціальні мережі, це буде вашим внеском у перемогу в інформаційній війні, – наголошує Барладян.

Також очільниця пресслужби прямо каже підліткам: “Не забувайте висвітлювати події, спрямовані на підтримку спеціальної воєнної операції”. Цей пропагандистський евфемізм – офіційна російська назва війни проти України – вживається упродовж курсу щонайменше 13 разів.

Як “Юнкор” робить з дітей інформаційних солдатів: відеонарізка з курсу

Юнкори навчаються журналістики у справжніх російських “медіаавторитетів”. Серед лекторів – прокремлівські військові кореспонденти та медіаменеджери з державної вертикалі, деякі з яких навіть отримували нагороди від Путіна за свою роботу.

Серед найпомітніших – Регіна Орєхова, телеведуча і документалістка з понад 15-річним досвідом у федеральних медіа. Вона зняла щонайменше два фільми на окупованих українських територіях, які прославляють вторгнення і подають його як довгоочікуване благо для місцевого населення.

На своїй лекції про “роль військових кореспондентів у висвітленні воєнної історії” вона зупиняється на одній зі стрічок – “Хто, якщо не я?”. Фільм розповідає про російських солдатів і добровольців, які, за її словами, пішли воювати проти України “за покликом серця”.

Орєхова розповідає юнкорам про свої роботи / Скриншот з відеокурсу

Після кожного відео учасники проходять тест на порталі “Юнкору”. Одне з питань: “які цінності важливо враховувати” при створенні контенту в соцмережах. Правильна відповідь, звісно, – “патріотичні”.

Однак попри те, що “Юнкор” подають як патріотичний проєкт для розвитку юних талантів, українські правозахисники наполягають: мета його існування порушує міжнародне право.

Онисія Синюк, керівниця аналітичного відділу Правозахисного центру ZMINA, нагадує, що за міжнародним правом окупаційна держава не має права запроваджувати власну освітню програму на захопленій території.

“Введення російської системи освіти на окупованій території є порушенням”, – каже Синюк. Посилаючись на позицію Міжнародного Червоного Хреста, вона додає: “Пропаганда на окупованій території має прирівнюватися до примусу до вступу в збройні сили держави-окупанта”.

Як окупація змінила Катю?

2021 рік. У межах конкурсу до “Дня рідної мови” в школі Генічеська – тоді ще вільного українського міста – кілька семикласників з’являються у відео про важливість мови для національної ідентичності.

Одна з них – 12-річна Катя, про яку ми згадували на початку. У вишиванці, з соняшником у руках, вона говорить українською про шану до рідної мови. Відео опубліковане на YouTube-каналі школи 23 лютого 2021 року – за рік і один день до того, як Генічеськ окупували російські війська.

Наприкінці першого року окупації “Юнармія” проводить в місті конференцію, оголосивши про свій прихід на Херсонщину. Представники організації відвідують школу Каті та проводять презентацію для учнів. А 23 лютого 2023 року – у День захисника Вітчизни, який відзначає Росія, – місцевий осередок руху влаштувує урочисту посвяту. Катя – вже без вишиванки, її видно серед новоприйнятих юнармійців.

Навесні того ж року її відео з’являється в проросійських телеграм-каналах Херсонщини. У них її риторика суттєво відрізняється від позиції, яка була два роки тому.

Російський народ вимагає об’єднання всієї нації під захистом Росії від агресії з боку Заходу,
– каже Катя у відео наприкінці березня 2023 року.

“Я вірю у Владіміра Путіна. Готова під його керівництвом відродити Херсонщину та будувати Росію майбутнього”, – декламує вона в іншому відео, опублікованому невдовзі після візиту Путіна в регіон.

Від дівчинки у вишиванці до “Я вірю у Путіна”: як змінилася Катя

Протягом кількох наступних років на телеграм-каналі місцевого херсонського осередку “Юнармії” вийшло 44 відео Каті. Виступаючи як у кадрі, так і за ним – і розмовляючи з помітним українським акцентом – вона висвітлює патріотичні заходи, бере інтерв’ю в російських солдатів і пояснює глядачам, як правильно носити берет “Юнармії”.

Попри невелику аудиторію каналу, її відео доволі непогано набирають перегляди – до 12,7 тисяч. Реакції глядачів здебільшого позитивні.

У вересні 2023 року Катя стала однією з двох переможниць у номінації “Юні журналісти” на конкурсі, організованому місцевим осередком російської Спілки журналістів. Дипломи вручав Олександр Малькевич – медіадіяч і член Громадської палати, пов’язаний із сумнозвісним покійним ватажком “Вагнера” Євгенієм Пригожиним.

Дівчаткам по 15 років – наступне покоління росте. Інтерес молоді до участі в медіа є колосальним. Це не дає спокою нашим ворогам… Але наша молодь працює та легко спростовує їхні фейки, – сказав Малькевич на церемонії.

Наступного року портрет Каті з’явився на будівлі окупаційної адміністрації Генічеська. Його створили в рамках всеросійської ініціативи з “увічнення героїв Вітчизни” – на ньому дівчинка у формі “Юнармії” поруч із радянським актором і режисером.

Портрет Каті на будівлі окупаційної влади / Фото херсонського осередку “Юнармії”

Сьогодні Катя обіймає посаду заступниці регіонального керівника організації на Херсонщині. У жовтні 2025 року виграла грант у розмірі 800 тисяч рублів – 10 500 доларів – від Федерального агентства у справах молоді Росії на проведення власного навчального курсу.

Юлія Тукаленко, психологиня київської благодійної організації “Голоси дітей”, зазначає: підлітки ще не мають необхідних навичок для критичного сприйняття інформації – особливо в середовищі, яке не допускає інакодумства.

Коли немає альтернатив, те, що бачить дитина, стає для неї нормою. Підліток шукатиме середовище, де відчуває прийняття, де відчуває себе своїм. Він підтримуватиме певні наративи заради відчуття приналежності. Те, як виховують дітей в умовах окупації, є психологічним тиском, бо дитина позбавлена права вибору.

Вчитися ненавидіти з 11 років

Контент Каті, хоча й пропагандистський, зазвичай неагресивний. Чого не скажеш про роботи Марини – іншої дівчинки з Херсонщини, яка приєдналася до “Юнкору” того ж року.

На початку січня 2026 року Марина опублікувала в Telegram емоційний пост, назвавши українських військових “одними з найжорстокіших катів в історії”.

Таких не прощають. Таких витирають з політичної карти світу, позбавляють будь-якого майбутнього. Таких не судять – таких знищують, спалюють, як чуму.

Марина реагувала на подію попереднього дня в підконтрольному Росії селі Хорли: дрони вдарили по ресторану і готелю. За даними окупаційної влади, 27 людей загинули, понад 30 зазнали поранень, серед постраждалих – діти.

На противагу, тоді речник Збройних Сил України запевнив, що Київ завдає ударів лише по законних військових цілях окупантів. Крім того, за словами анонімного військового джерела видання Укрінформ, того вечора на новорічній вечірці в атакованих будівлях були представники російських спецслужб.

Гостра реакція Марини на таку подію – і те, що “Юнкор” її використав – не дивують. Але історія дівчинки показує: на окупованих українських територіях “Юнкор” став частиною широкої мілітаризованої системи соціалізації. Ця система підштовхує місцевих дітей до того, аби вони прославляли війну.

Марина в шоломі / Фото заблюрене журналістами / Взято з телеграм-каналу “Юнармійської правди”

Марині було 11 років, коли її рідне село на Херсонщині окупували на початку вторгнення. Наступного року вона опублікувала у ВКонтакте два селфі у військовому камуфляжі:

“Служу Росії”, – написала вона.

Потім на фронт пішов батько Марини. 54-річний Віталій з позивним “Утюжок” нині воює на боці ворога. Марина, яка також отримала російський паспорт, поділилася захопленням у пості до Дня батька: “Чекаємо тебе вдома, тату! Знай, що пам’ятаємо твої уроки і несемо їх у серцях. Ти з нами в кожному починанні, в кожній перемозі”.

Цей пост з’явився на “Юнармійській Правді” – молодіжному виданні, яке випускають учні школи в невеличкому селі, де Марина навчається в дев’ятому класі. Вона один із ключових авторів, її ім’я стоїть одразу після головного редактора Андрія Фетісова, російського журналіста.

Російський журналіст Фетісов / Фото з російських ЗМІ

З моменту заснування восени 2023 року під менторством Фетісова вийшло сім друкованих номерів газети. Це свого роду родинна справа: до відправлення на фронт батько Марини заснував загін “Юнармії”, під знаменом якого виходить “Юнармійська правда” і яким тепер командує його донька.

Журналісти отримали кілька сканів цього видання від джерела на Херсонщині. Попри скромність формату, воно показує, наскільки глибоко військові цінності пронизали життя дітей на окупованих територіях. Окрім кількох матеріалів про літні поїздки до Росії, майже кожна стаття про війну.

Один матеріал вшановує героїв Сталінграда; інший відзначає річницю битви з Наполеоном у ХІХ столітті; ще один прославляє фронтових медиків Росії. В одному з останніх номерів – нарис Марини про “глибоко релігійного” російського солдата з позивним “Поет”, який складав вірші про свою віру просто на передовій.

В іншому матеріалі Марина розповідає про гру “Зарниця 2.0” – всеросійський захід “Юнармії”. Назва перегукується з популярною радянською грою 1960-х років, де учасники діляться на команди і намагаються захопити штаб противника в ході симульованих бойових операцій. Хтось виконує роль командира відділення, хтось – штурмовика, медика чи оператора дрона. Або – навіть воєнного кореспондента.

Який вигляд має газета “Юнармійська правда” / Прізвища дітей заблюрені журналістами

Власне, воєнний кореспондент – особлива категорія, яку організатори оцінюють окремо, рахуючи кількістю підготовлених матеріалів під час гри.

Навесні 2024 року Марина долучилася до регіональних змагань “Зарниці” у своїй школі.

“Бійці змагались у збиранні та розбиранні автомата Калашникова, надівали протигази, розміновували поля, демонстрували знання з історії та навички орієнтування за компасом”, – писала вона в газеті.

Уроки радянської історії від дітей

В інтерв’ю місцевій газеті Поліна, якій тоді було 17, розповідає: перше, що привернуло її увагу в “Юнармії”, – незвичайно гарна форма членів організації.

З першого ж заняття я зрозуміла, що це моє. Все було дуже захопливо: ми вивчали історію, займалися стройовою підготовкою, тренувалися розбирати автомати,
– згадує дівчина.

Поліна – з окупованої Луганщини, до “Юнармії” вступила у дев’ятому класі. Відтоді стала командиром загону в захопленому росіянами Краснодоні, неодноразово отримувала грамоти чи подяки від місцевих органів окупаційної влади.

Портрет Поліни, як і Каті з Генічеська, також зобразили на муралі. Вона красується на стіні школи в Первомайську поруч із радянським підпільником, якого закатували до смерті нацисти під час Другої світової війни.

Портрет Поліни на будівлі школи / Фото з соцмереж “Юнармії”

Робота Поліни для “Юнармії” наочно показує, як організація інструменталізує радянську воєнну історію.

У 2023 році шестихвилинний фільм Поліни переміг у номінації “Найкращий патріотичний документальний фільм” на кінофестивалі “Юнармії”. Стрічка “Краснодон – місто героїв” вшановує підпільний рух опору, який боровся з німецькими окупантами під час Другої світової війни.

У фіналі роботи Засєвська проводить пряму паралель із сучасністю, прирівнюючи Україну до нацистського режиму. “У той страшний 1942 рік місто Краснодон не було обминуте. І сьогодні, в ці важкі дні, ми будемо вірні”, – каже вона. “Ми нащадки великих героїв. Є на кого рівнятися, є ким пишатися, є з кого брати приклад”.

Поліна у фільмі про Краснодон / Скриншот зі стрічки

Інший учасник “Юнкору” з регіону – 18-річний Єлісєй – створив відео, де ця паралель проведена ще відвертіше. На тлі кадрів, де оператори російських дронів вражають українського солдата, закадровий голос читає лист радянського солдата часів Другої світової війни:

Як добре бити смердючих німців узимку. Взимку вони, як таргани в снігу, або сидять у норах, двоногі створіння. Нашій ненависті немає меж, нашому прагненню помститися – вбивати, вбивати і вбивати.

Наприкінці відео Харченко у формі “Юнармії” декламує цього листа біля меморіалу “Незагоєна рана Донбасу” на околицях Луганська – пам’ятника жертвам війни з Україною, зведеного окупаційною владою у 2023 році.

“Ми та наші союзники вже завдали ряду ударів по ворогу, від яких йому навряд чи вдасться відновитися… Сумнівів немає: фашистська чорно-бура чума буде знищена”, – каже він.

Приклад пропагандистської роботи Єлісєя: відео з соцмереж “Юнармії”

Система, яка не залишає вибору

Ці історії спонукають поставити тривожне питання: ці підлітки – добровільні учасники молодіжного руху чи жертви російської державної машини?

Для правозахисниці Онисії Синюк відповідь криється в масштабі системи.

Це сталося не з жодною дитиною просто тому, що вона сама так вирішила. Росія цілеспрямовано реалізує політику залучення якомога більшої кількості дітей.

Програми на кшталт “Юнармії” – лише один із елементів ширшої картини. Разом із примусовим наданням російського громадянства у 14 років та обов’язковою присягою на вірність Кремлю вони утворюють “єдину систему, спрямовану на повне знищення української ідентичності цих дітей”, – стверджує Синюк.

“Дитина не має автономії – вона не може протистояти світу дорослих. А відтак і не має засобів самостійно від цього захиститися”, – додає психологиня Юлія Тукаленко.