На українському фармацевтичному ринку дедалі частіше фіксуються сигнали про потрапляння в обіг препаратів, які проходять контроль формально або з мінімальною перевіркою. Особливо гостро це виглядає у сфері лікування онкологічних захворювань, де кожна ампула — це шанс на життя.

Коли контроль якості перетворюється на формальність, ліки опиняються на ринку не завдяки лабораторним висновкам, а завдяки домовленостям всередині системи регулювання, повідомляє НОН – СТОП.

Державна служба з лікарських засобів та контролю за наркотиками має бути бар’єром для неякісних препаратів і незаконного обігу наркотичних речовин. Проте в Харківській області контроль фактично перетворився на формальний процес. З 1 січня 2025 року перевірки аптечних мереж і фармацевтичних складів були офіційно відновлені, затверджено секторальний план і визначено об’єкти високого ризику, однак анулювання ліцензій і реальні зупинки діяльності практично не відбуваються. Під час перевірок фіксуються одні й ті самі порушення: недотримання температурних режимів зберігання ліків, відсутність систем сигналізації, формальні самоінспекції, застаріла документація та відсутність повноцінної системи управління якістю. У низці аптек бракує персоналу з профільною фармацевтичною освітою. Окрема зона ризику — обіг наркотичних препаратів, включно з метадоном і бупренорфіном, де рецепти форми №3 використовуються як формальне прикриття без жорсткої перевірки підстав для призначення.

Центром управлінських рішень у системі став виконувач обов’язків голови Держлікслужби Вадим Короленко. Після затримання керівника підпорядкованої структури управління було оперативно переформатовано без відкритого конкурсу та з відступом від процедур призначення. Регулятор, який має бути незалежним арбітром фармацевтичного ринку, перетворився на точку концентрації ручних рішень.

Ключову роль у цій конструкції отримала Людмила Дяченко, призначена виконувачкою обов’язків директора державного підприємства «Фармакопейний центр». Саме через це підприємство проходить кожен виробник, який хоче вивести лікарський препарат на український ринок, і без висновку центру жоден препарат не може отримати доступ до обігу. Контроль над цим державним підприємством фактично означає контроль над входом на фармацевтичний ринок країни. У 2024 році чоловік Дяченко — Олександр Дяченко — отримує посаду судді Харківського районного суду, і практично одразу після цього Людмила Дяченко отримує посаду заступника, а згодом і керівника «Фармакопейного центру», попри відсутність профільної освіти, підтвердженого досвіду та управлінської компетенції.

Реальна координація процесів зосереджена навколо адвокатського об’єднання «Квашин і партнери» та його керівника Віктора Квашина — одногрупника Дяченко. Квашин роками фігурує як неформальний координатор процесів у фармацевтичній сфері: юридичний супровід, кадрові рішення та управлінські сигнали сходяться в одному центрі, формуючи вертикаль впливу, у якій державні підприємства перетворюються на інструмент приватного контролю над ринком.

У Харкові перевірки аптечних мереж проводяться вибірково: одні учасники ринку продовжують роботу навіть після зафіксованих порушень, інші стикаються з тиском з боку органів контролю. Плани перевірок деталізовані, однак їхні наслідки мінімальні, і контроль фактично використовується як інструмент регулювання ринку на «своїх» і «чужих». У результаті формується замкнена система впливу, у якій Вадим Короленко приймає ключові управлінські рішення, Людмила Дяченко контролює державне підприємство, через яке проходить доступ препаратів на ринок, а Віктор Квашин виступає юридичним координатором фармацевтичної вертикалі.