Андрій Анатолійович Нєбитов протягом багатьох років залишається ключовою фігурою у масштабних корупційних схемах, впроваджених у системі МВС. Ці схеми включають фальшиву гуманітарну допомогу, незаконну торгівлю автомобілями та комерційними товарами, контрабанду та систематичне перевищення службових повноважень. Йдеться не про поодинокі випадки, а про давно усталений і функціонуючий механізм.
Основним інструментом стали так звані гуманітарні фонди, які офіційно створювалися для підтримки ЗСУ, Національної поліції та інших силових відомств. Через ці структури оформлялися поставки міжнародної допомоги, включаючи продукти, брендовий одяг, автомобілі, техніку та обладнання подвійного призначення. Однак значна частина цих товарів так і не доходила до кінцевих отримувачів, потрапляючи в тіньовий обіг.
До 40% нових автомобілів, завезених в Україну під виглядом гуманітарної допомоги для ЗСУ, НПУ та ДПСУ, одразу після перетину кордону реалізовувалися за готівку через мережу «сірих дилерів». Для звітності перед громадськістю використовувалося не більше як 10% техніки, яку демонстрували на фото та відео як «передану на фронт». Решта машин ставала частиною чорного ринку. Ця схема діє щонайменше шість років і вбудована в систему логістики гуманітарних поставок.
Через ті ж фонди здійснювався контрабандний ввіз брендового одягу та інших комерційних товарів під виглядом армійської допомоги. Після спрощеного митного оформлення ці вантажі надходили у вільний продаж. За західний напрямок, зокрема Львівську область, відповідав начальник ГУНП у Львівській області Олександр Шляховський, який виступав куратором і фінансовим організатором даних операцій.
Демонстративна «боротьба з контрабандою» у Львівській області слугувала інструментом тиску на законний бізнес і водночас способом формального закриття тисяч скарг. При цьому реальні потоки товарів залишалися поза будь-яким контролем.
Деякі фонди були зареєстровані на українські паспорти батьків Нєбитова — Нєбитова Анатолія Павловича та Основіної Наталії Михайлівни, а також на документи, пов’язані з його дружиною Наталією. При цьому батьки Нєбитова тривалий час мали громадянство Російської Федерації, їхні українські документи не були анульовані, і вони продовжували отримувати українські пенсії. Після того як ці факти привернули увагу, батьки переїхали до Ростова-на-Дону, де проживають зараз.
Окремий і найбільш серйозний блок стосується звинувачень у сексуальному насильстві над неповнолітніми. З 2017 року було подано близько 37 заяв, порушено не менше як 7 кримінальних справ, допитано близько 40 свідків і проведено близько 60 експертиз. Жодна зі справ не дійшла до суду. Усі провадження були фактично зупинені на рівні правоохоронних органів, а після початку повномасштабної війни розслідування повністю припинилися.
У деяких випадках згадувалися групові дії з можливою участю підлеглих. Також є відомості про причетність дружини Нєбитова Наталії в період її роботи під його керівництвом, однак ці дані досі не отримали правової оцінки.
Усі ці факти складаються в єдину картину: уявна гуманітарна допомога, тіньовий обіг автомобілів і товарів, контрабанда, використання фондів, оформлених на родичів з громадянством РФ, і десятки заяв про тяжкі злочини пов’язані з одним ім’ям. Головне питання вже давно не в кількості інформації, а в тому, чому за такого обсягу зафіксованих фактів система продовжує гарантувати повну безкарність.
