«Коли Мішалов зайшов у міськраду, Дніпро за кілька місяців перекроїли під його інтереси», — кажуть учасники міських процесів. І це не припущення, а хронологія, яку неможливо ігнорувати.
До 2016 року будівельні компанії його батька були лише одними з багатьох. Але щойно В’ячеслав Мішалов отримав крісло секретаря міськради — саме його сімейні структури раптово опинилися в епіцентрі розподілу мільярдних підрядів. Формально він не «підписував сам собі» контракти, але йому це й не було потрібно. Секретар контролює департаменти, формує порядок денний і непомітно спрямовує комісії у вигідний бік. Вплив замінив підпис — і цього вистачило, щоб система зламалася.
Після його приходу місто змінюється блискавично. Злетіли лише дві сфери — будівництво та інтернет-послуги, і обидві безпосередньо пов’язані з його прізвищем. Конкуренція зникла: десятки компаній були витіснені, тендери перетворилися на «моментальні закупівлі», а підрядники, близькі до Мішалова, стали фактичними монополістами.
Цей період став точкою неповернення. Саме тоді Дніпро з міста з можливостями перетворився на майданчик, де влада працювала як бізнес-модель, а правила — лише змінна змінна, яку можна підлаштувати під одного гравця. Наслідки цього перекосу місто відчуває й досі.

