В один із днів 20-х чисел листопада в кабінеті голови Верховної Ради Руслана Стефанчука зібралось дуже незвичне товариство.

Під пильними, навіть суворими поглядами розвішаних по стінах портретів князів, хто на диванчику, хто на кріслах поруч для цілком таємної розмови зійшлись кілька ключових високопосадовців країни, включаючи згаданого Стефанчука, прем’єрку Юлію Свириденко та топів “Слуги народу”.

За рівнем представництва високих державних чинів це зібрання, якщо і не тягнуло на засідання РНБО, то хіба незалученістю силового блоку, відсутністю президента Володимира Зеленського і глави його Офісу Андрія Єрмака.

Хоча сказати, що останніх двох “не було”, теж не можна. Адже вся висока таємна рада зібралася єдино для того, щоб вигадати, як вмовити Зеленського позбутись Єрмака.

“Єрмак на той момент посварився вже з усіма в команді. Воно ж спершу з ним нормально працювалось, поки він не вирішив, що є президент, а він буде президент-ІІ. Тому навіть Юля (Свириденко – ред), якій він помагав, не змогла так працювати. І от, коли всі поговорили, то вирішили, що треба набрати президента і всім разом йому прямо сказати, що треба знімати Андрія (Єрмака)”, – згадує один із учасників зустрічі.

“Ми набрали президента, і всі по черзі пояснили, чому так думаємо. Всі сказали. А тут же керівництво парламенту, уряду, лідери монобільшості. Президент не міг уже це проігнорувати”, – додає співрозмовник.

“Революціонери”, як вони самі себе жартома називають, ризикували усім. Будь-хто з них міг проявити слабкість і розповісти про “змову” самому Єрмаку. Врешті той таки дізнався правду і спробував піти у контрнаступ: когось демонстративно заблокував у месенджерах і не відповідав на повідомлення, проти когось, як-от лідера більшості Давида Арахамії чи депутатів Данила Гетманцева та Ярослава Железняка, намагався організувати кримінальні справи й арешти за “держзраду” або “спробу повалення влади”.

І цей тиск витримали не всі. Одразу кілька членів “Верховної Ревради” з добродушною усмішкою згадують, що в моменти найбільшої напруги із радарів часом зникала прем’єрка та деякі інші революціонери. Хоча загалом всі досить добре витримували і конспірацію, і єдність лав.

Врешті вранці 28 листопада НАБУ і САП прийшли з обшуком у квартиру Єрмака. Члени “ревкому”, глава СБУ Василь Малюк і перший віцепрем’єр Михайло Федоров промодерували зустріч президента з керівниками антикорорганів, і після кількох годин вагань Зеленський таки підписав указ про звільнення глави ОП.

Антиєрмаківський переворот відбувся. Але тепер перед зачинателями бунту стоїть надважка і важлива задача – показати, що вони зможуть втримати владну вертикаль без Єрмака.

Бюджетний спринт. Як “революціонери” підхопили вплив на систему

Перший виклик, який постав перед “революційним комітетом” одразу після кінця епохи “єрмаківщини” – ухвалення державного бюджету на 2026-ий. Його голосування в Раді мало стати тестом і показником того, що без всесильного глави ОП інші центри впливу у владі здатні співпрацювати і давати потрібний результат.

Із швидким голосуванням за бюджет було кілька проблем.

По-перше, сам по собі документ дуже посередній, щоб не казати гірше. Кошторис країни має суттєвий дефіцит – орієнтовно 2,4 трильйона гривень, або 18,5% ВВП. І частину цієї “діри” немає чим перекрити.

“Якщо з 2022-го по 2025-ий було розуміння, за рахунок яких коштів ми фінансуємо держбюджети, то зараз цього немає. Навіть якщо станеться диво й Україні все-таки дадуть репараційний кредит, то він прийде не раніше, ніж у липні. Який сенс голосувати бюджет, котрий доведеться переглядати вже у січні – лютому, коли прийде тверезість, що грошей немає?” – розмірковує народна депутатка з фракції “Голос” Юлія Сірко (Клименко).

Депутати з “Голосу” (за винятком Таміли Ташевої, яка голосувала “за”), “Європейської солідарності” і “Батьківщини” не підтримували ухвалення бюджету-2026.

І це друга проблема – опозиція відчула “смак крові” і послаблення владної вертикалі. Мовляв, вдалося скинути “незрушного” Єрмака, чому б не спробувати під шумок скинути ще й уряд і створити коаліцію.

За відставку чинного Кабміну “Євросолідарність” із 13 листопада збирає депутатські підписи – вже є приблизно 100 зі 150-ти необхідних. У революційному запалі свої автографи під листом залишали і “слуги народу”. Але щойно Зеленський звільнив “президента-ІІ”, протестний дух у “мономеншості” різко пішов на спад.

Депутати з владної фракції раптом знову відчули себе суб’єктами ухвалення рішень, а не звичайними “кнопками”.

Як розповідає співрозмовник серед “слуг”-протестувальників, на початку засідання фракції з урядовцями 1 грудня Арахамія гордо заявив, що відтепер суб’єктність парламенту зростає.

“У нас була ділова і конструктивна розмова з урядом. Кабмін розуміє, що вже не буде так, як раніше, коли зверху йшли команди. Тепер треба спілкуватись з депутатами і знаходити компроміси. Але нардепи мають усвідомлювати цю відповідальність. Бо всі ж звикли користуватися “цінними порадами” згори. Спробуємо почати працювати з більшою самостійністю при ухваленні рішень”, – розповідає джерело у “Слузі народу”.

Напередодні голосування за бюджет опозиціонери навіть заблокували роботу парламенту. Депутати з “Європейської солідарності” вийшли до трибуни з “антибюджетними” плакатами: “Гроші на ЗСУ, а не на хотілки ОПУ”, “Фронт не в телестудіях”, “Рішення одне – коаліція єдності”.

Один із депутатів “Євросолідарності” переконує у благих намірах ідеї зібрати постійну коаліцію – “заради оборони і євроінтеграції, без портфелів у Кабміні”.

“Щоб нарешті парламентські комітети почали контролювати міністерства, щоб урядовці приходили і звітували, щоб це була нормальна робота. Але це ж нікому не треба. “Слугам” достатньо “військовополонених” з ОПЗЖ, які будуть голосувати за все: сьогодні за білочку, завтра за їжачка – без різниці”, – обурюється співрозмовник.

“ЄС” і “Слуга народу” зайшли в парламент на повному антагонізмі і хейті одне одного. Як вони можуть об’єднатися і як вони пояснять це своїм виборцям? Політично – це самогубство для обох, – не приховує скепсису депутатка з “Голосу” Юлія Сірко (Клименко). – Я думаю, що під кожне складне голосування керівництву монобільшості доведеться збирати неформальну коаліцію, як і зараз. В такому форматі Рада ще зможе дотягнути до виборів”.

Зрештою керівнику “Слуги народу” Арахамії вдалося “сторгуватися” з опозицією. В “Євросолідарності” погодилися розблокувати трибуну за додатковий мільярд гривень на армію, який у масштабах бюджету Міністерства оборони (2,806 трильйона гривень) є досить скромною цифрою. Але для публічного збереження обличчя “ЄС” після зняття блокади трибуни – чудовий варіант.

Хоч опозиція погодилася зняти блокування, це не вирішувало головну проблему – збір голосів за бюджет. Цілий тиждень члени парламентсько-урядового “ревкому” зустрічалися з усіма фракціями та групами, навіть тими, які точно голосувати не планували: десь збирали “хотілки”, десь шукали компроміси, когось просто треба було “уважити”.

“Юля (Свириденко) провела весь тиждень у Раді. На диванчику у Стефанчука в кабінеті у неї уже майже приймальня. Вона вперше за довгий час майже з усіма фракціями і групами зустрілась. І до Юлі (Тимошенко) ходила, і до всіх, хто кликав. Суперконструктивно прем’єр із Радою відпрацювала”, – розповідає не під запис один із топів “Слуги народу”.

Але менш ніж за добу до розгляду питання в залі необхідних 226-ти голосів ще не було. Доходило до курйозів, коли уже в процесі голосування керівник однієї з олігархічних груп ще телефонував у президію Ради перепитати, чи “правда, голосувати за цей бюджет?”.

Проблеми були не тільки із зовнішніми голосами, а й із внутрішньою мобілізацією “слуг”. Найдовше ламали списи навколо підвищення окладів учителям до 2,5 мінімальних зарплат. Коли уряд відхилив цю пропозицію, як розповідають у “СН”, моментально відпало більше ніж пів сотні голосів за бюджет. Але після того, як депутати таки наполягли на своєму і дотисли урядовців, то і голоси повернулися.

“Коли наші вибили-таки підвищення зарплат вчителям, то ми навіть перестали збивати всякі “підтримки”, “зимові тисячі” і решту популізму. Хай у ОП і уряду теж буде якийсь варіант щось роздати, щоб їх менше ненавиділи. В порівнянні з учителями – це не так і важливо було уже”, – пояснює один із впливових “слуг” з фінансового блоку Ради.

За ухвалення держбюджету-2026 проголосували 257 депутатів – неформальна коаліція “слуг”, “полонених” із уламків ОПЗЖ, олігархічних груп “Довіра” і ті із “За майбутнє”, хто доїхав до Ради.

“Поки що виглядає так, що голоси зібрати можна. Виходити зі “Слуги народу” ніхто не буде поки. Але це може відбутися в будь-який момент. Можливо, з Банкової виглядає так, що пронесло. Ні, не пронесло. Всі розуміли, що бюджет треба було голосувати. Так, там є дурні програми, є програми на умовні вибори, але немає великої “шкури”. І ми не могли зайти в новий рік без бюджету. А по інших складних законах доведеться з усіма домовлятися окремо по кожному голосуванню”, – резюмує один із топів президентської фракції.

Троє з урядового кварталу. Хто тепер головний у владі

Власне, голосування за бюджет стало першою апробацією моделі, яку можна за аналогією до відомого шоу назвати “танцюють всі”. Після того, як Єрмак зник із вершини владної піраміди, отака “групова” робота має стати робочою моделлю нової системи влади.

“Прем’єр розуміє, що максимально конструктивна робота з Радою – це її захист і від тиску, і від відставки, і від того, що якийсь наступний глава ОП спробує її збивати. І Свириденко обіцяє докласти максимум сил, щоб все працювало”, – переконує один із учасників “революційної” групи.

Власне, в уряду не дуже і є інші варіанти. Депутати теж вкусили сакрального плоду суб’єктності і зроблять все, щоб її у них не забрали знову. На Банковій поки “безголовий” період, і це теж створює додатковий вакуум влади, який швидко намагаються заповнити лідери Ради і Кабміну.

Тому вже очевидно, що владну конструкцію чекає переконфігурація з умовної “дуалістичної президентської” моделі, де є президент і його всесильний глава ОП, в якусь форму багатополярності, де є мінімум три великі центри впливу – глава держави, Кабмін і Рада.

Ця формула закріплена вже навіть у неформальній процедурі у фракції “Слуги народу” щодо кадрових призначень в уряд. Депутати більше не хочуть знайомитись із кандидатами на посади безпосередньо в залі перед голосуванням.

Саме так виникла система “трьох плюсів”: кандидат на посаду в уряді чи іншому органі має, як в іншому відомому шоу, отримати одночасно три “так” – або на сленгу депутатів “плюси”: від більшості, від уряду і фінальний від президента.

“Нам треба урівноважити різні центри. Ідеально буде, якщо ми вийдемо на таку модель, коли ключові рішення будуть ухвалюватись у президента, але в ході стратегічної розмови, коли є він, глава ОП, є від уряду Свириденко і може ще хтось, є від Ради Арахамія і Стефанчук, може ще хтось. Така “велика сімка” чи “дев’ятка”. Поговорили, вирішили і побігли робити всі одну зрозумілу задачу”, – описує очікувані зміні у владі один із “заколотників” проти Єрмака.

На робочому рівні таке балансування отримає своє відображення у відродженні роботи так званих “трійок”. За іронією долі їх вигадали в моменті, коли Андрій Єрмак замінив Андрія Богдана в ОП і ще вдавав із себе демократа.

Суть ідеї проста: усі важливі для влади питання мають бути пропрацьовані “трійкою” – профільними керівниками від ОП, Ради і Кабміну, а вже після напрацювання і погодження рішень у цьому колі, питання піднімається на вищий рівень і йде в реалізацію.

Можливо, ці “трійки” поширять не тільки на внутрішні питання, а й на зовнішні процеси переговорів.

“Щоб не було так, як зараз із МВФ – уряд підписав меморандум, а парламент у шоці від того, що ми оподатковуємо ФОПів. Навіть головна гроза “спрощенців” Гетманцев каже, що це дичина і це не можна голосувати. Щоб такого більше не було, на зовнішні переговори можна теж збирати якісь “трійки” профільні”, – пояснює суть ідеї один із лідерів СН.

Якщо все описане вище стане реальністю, то фактично це означатиме політичну докапіталізацію кількох посадовців.

По-перше прем’єр-міністерки Свириденко, яка розірвала політичну пуповину з Андрієм Єрмаком і досить далекоглядно швидко перейшла в табір “людей президента”. Маючи серйозну групу своїх міністрів в уряді, прем’єрка має всі шанси стати важковаговиком політичного процесу.

По-друге, точно відбудеться збільшення ваги у системі лідера монобільшості Давида Арахамії. Немає іншої людини, яка може зібрати й утримувати плутану систему “мономеншості” з олігархічними додатками. Після повалення Єрмака і голосування за бюджет настає його невеликий “зірковий час” у Раді.

Власне весь перебіг “революції”, де Арахамія був одним із головних координаторів, хоч на останньому етапі навіть мусив виїхати на якийсь час з країни, показав, наскільки широке коло інтересів він може обслуговувати.

Тому коли Єрмак намагався тиснути на генпрокурора чи главу СБУ і вимагати “підозр для заколотників”, то навіть не здогадувався, що вони уже перевербовані в інший табір лідером більшості. Як і керівник ГУРу Кирило Буданов.

Третьою ключовою фігурою залишиться президент, а отже, хто б не став новим главою ОП, він автоматично очолить один із головних центрів ухвалення рішень. Президент не планує надмірно віддавати свою владу, тож і наступник Єрмака не буде хлопчиком для биття.

“Деєрмакізація”? Які кадрові зміни плануються

Як працюватиме система “трійок”, видно на прикладі пошуку нових кадрів у Кабінет міністрів. Раніше єдиний кадровий центр влади розташовувався на другому поверсі в ОП і просто спускав готові списки кандидатів у Раду.

Оскільки наприкінці листопада головний генератор “хороших своїх людей” з’їхав із Банкової, функція відбору кадрів перейшла до парламенту.

“Президент так і сказав: ви самі маєте з урядом знайти і запропонувати людей, які потягнуть цю роботу”, – розповідає не під запис один із потенційних учасників “великої сімки”.

Тож тепер шортлисти кандидатів мають складатись у комітетах Ради. Після того, як “слуги народу” погодять кадрові варіанти на засіданні фракції, Арахамія передаватиме їх уряду і президенту.

Після оприлюднення частини так званих “плівок Міндіча” в Кабміні уже звільнилися дві посади – міністрів юстиції та енергетики.

Донедавна єдиним кандидатом у Мін’юст був “слуга” Денис Маслов, який із 29 липня 2022-го керує правовим комітетом Ради. До початку політичної кар’єри він очолював різні юридичні компанії, а впродовж 2016–2018 років працював суддею в Дніпровському райсуді міста Кам’янського.

Коли в Раді почали збирати голоси за призначення Маслова міністром юстиції, виявилося, що багато депутатів проти. Тоді з’явилася ще одна кандидатка – заступниця глави ОП Ірина Мудра. Вона зайшла в Офіс 29 березня 2024-го замість звільненого неформального куратора судової системи Андрія Смирнова.

Мудра відповідає за реалізацію судової реформи, створення спецтрибуналу для Росії і міжнародного компенсаційного механізму для України. Перед призначенням в ОП вона майже два роки працювала заступницею міністра юстиції. Ще раніше обіймала керівні посади в кількох банках, зокрема державному “Ощадбанку”.

На світанку кар’єри Мудрої в Офісі президента співрозмовники в уряді та Раді називали її “наближеною до Єрмака”. В одному з нещодавніх інтерв’ю вона обережно сказала: “Я людина свого роботодавця. Мій роботодавець – держава, тож я людина держави і служу інтересам держави”.

Як відомо від джерел у парламенті та ОП, ще нещодавно Мудра розглядала варіант радше поїхати послом до Ізраїлю, ніж іти в уряд. Але після відставки Єрмака його заступниця знайшла в собі додаткові сили послужити державі в Мін’юсті.

На посаду міністра енергетики в “Слузі народу” розглядали дві кандидатури – голову енергетичного комітету Ради Андрія Геруса (відповідальний за енергетику в команді Зеленського з часів передвиборчої кампанії) та керівника НАК “Нафтогаз” Сергія Корецького. Обидва наполегливо відмовляються від міністерського портфеля.

Охочий очолити Міненерго один – скандальний “слуга” Юрій Камельчук. Але його кандидатуру в президентській фракції сприймають виключно як анекдот.

“Що таке Міненергетики? Якщо щось швидко вкрасти, так, можливо, є сенс його очолити. А якщо не красти, то там такий масштаб проблем і відповідальність! Всі точно знають, що далі буде тільки гірше. Тому ніхто не хоче бути міністром – нема дурних”, – жаліється один із чільних “слуг”, який побажав залишитися анонімним.

Незабаром в уряді, можливо, з’являться ще кілька вакантних посад.

Нардепи можуть попросити на вихід міністра освіти та науки Оксена Лісового. Через важку реформу укрупнення навчальних закладів він давно перебуває в конфлікті з парламентарями і частиною освітян. Звільнити Лісового планували ще під час “великого перезавантаження” Кабміну всередині липня 2025-го, але тоді він зумів залишитися на посаді.

Однак після свіжої битви за зарплати вчителів, депутати з комітету знову почали вимагати заміни Лісового.

В межах “деєрмакізації” керівництво президентської фракції розглядає можливість звільнити Олексія Кулебу, який під патронатом ексглави ОП за п’ять років виріс із директора департаменту міського благоустрою КМДА до віцепрем’єра з відновлення України – міністра розвитку громад та територій.

“Слуги” побоюються, що Кулеба може фігурувати на так званих “плівках Міндіча”. Саме тому віцепрем’єра з відновлення можуть відправити у відставку, щоб перестрахуватися.

“В Раді є велика група, яка активно виступає за “чистку”. Адекватна частина “Слуги народу” розуміє, що треба “вичистити” владу від тих, кого привів Єрмак. Окрім Кулеби, можуть звільнити кума Єрмака – Магомедова (йдеться про голову Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку Руслана Магомедова). Ще треба повиганяти начальників обласних адмінстрацій, які прямо асоціюються з Єрмаком, – в Полтаві, в Одесі треш повний”, – не під запис розповідає один із представників революційного крила “Слуги народу”.

Окремо стоїть питання призначення нового глави третього центру впливу – Офісу президента. До останніх днів головним кандидатом на цю посаду був кабмінівський “старожил”, візіонер-реформатор – перший віцепрем’єр Михайло Федоров. Але його радикальні погляди на кадрові чистки в ОП та надто довгий “список реформ” змусили президента вагатися. Тож Зеленський продовжує проводити співбесіди з потенційними кандидатами на посаду керівника ОП.

Головними конкурентами Федорова у владних кабінетах найчастіше називають главу ГУР Кирила Буданова та експрем’єра і чинного міністра оборони Дениса Шмигаля.

Але останній варіант малоймовірний. Денис Анатолійович в МОУ не так давно “десантувався” і щойно почав впорядковувати хаос у роботі. До того ж змінювати міністра оборони під час підготовки до контрактування озброєння на 2026 рік – ідея явно не найкраща.

Не виключено, що, обираючи між двома, Зеленський обере третій варіант. Хоч би й першого заступника міністра закордонних справ і члена української переговорної групи зі США Сергія Кислицю.

Остаточне рішення Зеленський, найімовірніше, озвучить на цьому тижні. Тим паче нема куди квапитись, бо якщо наступник Єрмака буде з когорти чинних міністрів, народні депутати мають проголосувати за його звільнення.

Як прогнозують співрозмовники в Раді, наступний пленарний тиждень 16–19 грудня розпочнеться з кадрових ротацій. Тоді ж депутати планують розглядати законопроєкти по Ukraine Facility.

* * *

Що далі від дня відставки Єрмака з посади глави ОП, то ніби все більш легким стає повітря на четвертому поверсі будівлі на Банковій. Президент проводить безліч нарад із керівництвом Ради, урядовцями, силовиками, спілкується з міжнародними партнерами. Двері в його кабінет знову вільно відкриті для таких людей, як Арахамія чи Федоров.

“Єрмак створював навколо начальника атмосферу зради – переконував, що всі хочуть його кинути і забрати повноваження. Зараз президент повернувся в стан, який був на початку “повномасштабки”. Аж не віриться, що тумблер може так швидко перемкнутися”, – не приховує усмішки під час розмови з один із чільних “слуг”.

Схоже, такий же тумблер перемкнувся одномоментно і в інших найвищих владних кабінетах, де просто на очах починається реінкарнація парламентсько-президентської республіки.

Щоправда, поки важко спрогнозувати, наскільки цього запалу і єдиного пориву вистачить. Адже в якийсь момент повернення в парадигму конституційного розподілу влади призведе до посилення закладеної там інституційної конкуренції.

Але це точно набагато більш позитивно, ніж “лічняки” окремо взятого чиновника, возведені в ранг державної політики. А пошуки балансу і протистояння різних гілок влади – це ж є ніщо інше як основа демократії.

Автори: Роман Романюк, Ангеліна Страшкулич,

Джерело: “Українська правда“